ЗАКОН УКРАЇНИ

Про режим іноземного інвестування

/з змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 16 липня 1999 року N 997- XIV , від 8 червня 2000 року N1807-111, від 15 травня 2003 року N 762-/1/

Цей Закон визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з ці­ лей, принципів і положень законодавства України.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів, що вживаються в Законі

Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

1) іноземні інвестори - суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;
• фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обме жені у дієздатності;
• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
• інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України;

• іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяль- ності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефек­- ту;
• підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної ін­ вестиції на його баланс.

Стаття 2. Види іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
• валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвес­- тування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);
• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;
• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодав- ства інших країн), виражених у конвертованій валюті;
• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першоклас- ними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедура ми) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
• прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та викори стання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у кон вертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародни ми торговельними звичаями;

• інших цінностей відповідно до законодавства України. Стаття 3. Форми здійснення іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користуван ня землею та використання природних ресурсів на території України;
• придбання інших майнових прав;
• господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

(статтю 3 доповнено новим абзацом сьомим згідно із Законом України від 08.06.2000 р. N 1807-111, у зв'язку з цим абзац сьомий вважати абзацом восьмим)

• в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Статт я 4. Об'єкти іноземного інвестування

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Стаття 5. Оцінка іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підпри­ ємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним кур­ сом валюти України, визначеним Національним банком України.

При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Стаття 6. Законодавство про інвестиційну діяльність іноземних інвесторів на території України

Відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодав­чими актами та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ II . ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Стаття 7. Правовий режим інвестиційної діяльності

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та ін­шої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними до­ говорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іно­ земних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей еко­номіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої госпо­ дарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Стаття 8. Гарантії у разі зміни законодавства

Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.

До прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, частиною другою згідно із Законом України від 08.06.2000 р. N 1807-111)

Стаття 9. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епіде­ мій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до статті 26 цього Закону.

Стаття 10. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шко­ ду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприєм­ ства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок дій, зазначених у статті 9 та частині першій цієї статті, повинні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обгрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною і ефективною. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у статті 9 цього Закону, ви­ значається на момент припинення права власності.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у частині першій цієї статті, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для інозе­ много інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку евровалют (ЛІБОР).

Стаття 11. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шес­ ти місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а та­кож доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент при­пинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договора­ ми України.

Стаття 12. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безпе­решкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержа­них на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення інозе­ мних інвестицій, визначається Національним банком України.

Розділ III . ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ ІНОЗЕМНИХ

ІНВЕСТИЦІЙ Стаття 13. Державна реєстрація іноземних інвестицій

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласни­ми, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів пі­ сля фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених цим Законом.

Стаття 14. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення встановленого порядку реєстрації. Відмова з мотивів її недоцільності не допускається.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку.

Стаття 15. Статистична звітність про іноземні інвестиції

Органи, які здійснюють державну реєстрацію іноземних інвестицій, підприємства з іноземними інвести­ціями, податкові та митні органи та установи банків подають відповідно до встановлених форм та термінів статистичну звітність про здійснення іноземних інвестицій.

Розділ IV . ПІДПРИЄМСТВА З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ Стаття 16. Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями

На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передба­ чених законодавством України.

Стаття 17. Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями

Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені за­ конодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

Стаття 18. Обкладення митом

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іно­земними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на ЗО календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення пла­ тежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Порядок видачі, обліку і погашення векселів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземни­ ми інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду за­значеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офі­ційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Стаття 19. Умови реалізації продукції (робіт, послуг)

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України.

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вивезення товарів, на які поширюється спеціальний режим експорту, здійснюється відповідно до зако­ нодавства України.

Стаття 20. Оподаткування

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Стаття 21. Права інтелектуальної власності

Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвестиціями забезпе­ чуються відповідно до законодавства України. Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно при­ ймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.

Розділ V . ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ НА ОСНОВІ КОНЦЕСІЙНИХ ДОГОВОРІВ, ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ) ПРО ВИРОБНИЧУ КООПЕРАЦІЮ, СПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ІНШІ ВИДИ

СПІЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Стаття 22. Концесійні договори

Надання іноземним інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов'язаної з використан­ ням об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності і передаються у концесію, відбува­ ється на підставі відповідного законодавства України шляхом укладення концесійного договору.

(стаття 22 в редакції Закону України від 16.07.99 p . N 997- XIV )

Стаття 23. Договори (контракти) про інвестиційну діяльність

Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (ви­ робничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Стаття 24. Регулювання господарської діяльності за договорами (контрактами)

Господарська діяльність на підставі зазначених у статті 23 цього Закону договорів (контрактів) регулю­ ється законодавством України.

Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в устано­ вах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами).

Договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

он* товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів такого майна раніше трьох років з часу зарахування його на баланс мито імну» ні и у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 18 цього Закону.

Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами (контрактами) оподатковується.

Розділ VI . ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ У СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ Стаття 25. Регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюєть­ся законодавством України про спеціальні (вільні) економічні зони. Правовий режим іноземних інвестицій, що встановлюється у спеціальних (вільних) економічних зонах, не може створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності менш сприятливі, ніж встановлені цим Законом.

Розділ VII . РОЗГЛЯД СПОРІВ Стаття 26. Порядок розгляду спорів

Спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України.

Усі інші спори підлягають розгляду в судах України або за домовленістю сторін - у третейських судах, у тому числі за кордоном.

(частина друга статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV ) Стаття 27. Заключні положення

Визнати такими, що втратили чинність:

• Закон України "Про іноземні інвестиції" (Відомості Верховної Ради України, 1992 p ., N 26, ст. 357);
• Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N 55-93 "Про режим іноземного інвесту вання" (Відомості Верховної Ради України, 1993 p ., N 28, ст. 302);
• Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" (Відомості Вер ховної Ради України, 1994 p ., N 6, ст. 28).

Президент України Л. КУЧМА

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про інвестиційну діяльність

Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України

від 10 грудня 1991 року N 1955-ХІІ,

від 5 березня 1998 року N 185/98-ВР,

від 21 травня 1999 року N 697- XIV ,

від 20 грудня 2001 року N 2899-111,

від 4 липня 2002 року N 40- IV

(зміни, передбачені Законом України від 4 липня 2002 року N 40- IV , набрали чинності з 1 січня 2003 року) (зміни до цього Закону, передбачені Законом України від 4 липня 2002 року N 40- IV , зупинено на 2003 рік у зв'язку із зупи­ненням дії пункту 3 розділу VII Закону України від 4 липня 2002 року N 40- IV згідно із Законом України від 26 грудня 2002 року N 380- IV ), від 15 травня 2003 року N 762- IV Додатково див. Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року N 1-рп/2002

Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяль­ності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Інвестиції

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємни­ цької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної до кументації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• інші цінності.

  Стаття 2. Інвестиційна діяльність

  • Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реа лізації інвестицій.
  • Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:
  • інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціа ціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридич ними особами, заснованими на колективній власності;
  • державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, мі сцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
  • іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та держа вами;
  • спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

  (частина друга статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ) Стаття 3. Інноваційна діяльність

  1. Інноваційна діяльність як одна із форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

  • випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
  • прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
  • реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
  • фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
  • розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціа льного і екологічного становища.

  Стаття 4. Об'єкти інвестиційної діяльності

  Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково- технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

  Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

  Стаття 5. Суб'єкти інвестиційної діяльності

  1. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

  (частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ)

  2. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичко вих і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

  Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь- якого учасника інвестиційної діяльності.

  3. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших дер жав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

  Стаття 6. Законодавство про інвестиційну діяльність

  Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.

  Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним зако­ нодавством України.

  Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб'єктами інвестиційної діяльнос­ ті, розташованими за межами України, а також цих суб'єктів і суб'єктів України в зонах вільного підприєм­ ництва на Україні визначаються спеціальним законодавством України.

  (стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ)

  II . ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  Стаття 7. Права суб'єктів інвестиційної діяльності

  1 Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні пр ава щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

• Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

  • Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на до говірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і тор гів.
  • За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також резуль татами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановле ному законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
  • Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

  Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймаєть­ ся тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного госпо­дарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при по­ рушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

  5. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

  Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

  (частина п'ята статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 р. N 1955-ХІІ)

  6. Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосеред ньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

  Стаття 8. Обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності

  1. Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний:

  • подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;
  • одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;
  • одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестицій них програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного бла гополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надій ності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

  (абзац четвертий частини першої статті 8 в редакції Закону України від 05.03.98 p . N 185/98-ВР)

  2. Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:

  • додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавст вом України;
  • виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;
  • подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

  • не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного регулювання; (частина друга статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ)

  • сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами Укра їни.

  (частину другу статті 8 доповнено абзацом шостим згідно із Законом України від 20.12.2001 p . N 2899- III )

  3. Для виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця, учасники ін вестиційної діяльності зобов'язані одержати ліцензію. Перелік таких робіт та порядок їх ліцензування вста новлюються Кабінетом Міністрів України.

  Стаття 9. Відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності

  Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльнос­ ті, є договір (угода).

  Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестицій­ ної діяльності.

  Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвес­тиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

  Стаття 10. Джерела фінансування інвестиційної діяльності

  1. Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

• • власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування зби­тків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

  • позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);
  • залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески гр омадян і юридичних осіб);
  • бюджетних інвестиційних асигнувань;
  • безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

  III . ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Стаття 11. Цілі державного регулювання інвестиційної діяльності

  Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку Украї­ ни, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльно­ сті.

  При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і техно­логічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціа­льного захисту, реалізації інноваційних проектів, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних мате­ ріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища і здоров'я.

  (частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2002 p . N 40- IV )

  (зміни до частини другої статті 11, передбачені Законом України від 4 липня 2002 року N 40- IV , зупинено на 2003 рік у зв'язку із зупиненням дії пункту 3 розділу VII Закону України від 4 липня 2002 року N 40- IV згі­дно із Законом України від 26.12.2002 p . N 380- IV )

  Стаття 12. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

  • Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а та кож регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасника ми інвестиційної діяльності.
  • Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами держав ної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуван ню бюджетних і позабюджетних коштів.
  • Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

  абзац другий частини третьої статті 12 виключено (згідно із Законом України від 20.12.2001р. N 2899- III ) абзац третій частини третьої статті 12 виключено (згідно із Законом України від 20.12.2001р. N 2899- III )

  • подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
  • державних норм та стандартів;
  • антимонопольних заходів;
  • роздержавлення і приватизації власності;
  • визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;
  • політики ціноутворення;
  • проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

  (абзац десятий частини третьої статті 12 в редакції Закону України від 05.03.98 p . N 185/98-ВР) інших заходів.

  Стаття 13. Порядок прийняття рішень щодо республіканських державних інвестицій

  1 Рішення щодо республіканських державних інвестицій приймаються на основі прогнозів економічного соціального розвитку республіки, схем розвитку і розміщення продуктивних сил, цільових науково- технічних і комплексних програм та техніко-економічних обгрунтувань, що визначають доцільність цих інве- rv -ій

  2 Проекти цільових комплексних республіканських програм розробляються в порядку, що визначається з участю заінтересованих державних органів і громадських організацій, на затвердження в Верховній Раді України у складі Основних напрямів соціального розвитку республіки.

  Вона затверджує у складі Основних напрямів економічного і соціального розвитку державних інвестицій, здійснюваних за рахунок коштів республіканського бюджету.

• Стаття 14. Порядок розміщення державного замовлення на виконання робіт у капітальному бу дівництві

  • Однією із форм реалізації республіканських державних інвестицій є республіканське державне влення на виконання робіт у капітальному будівництві.
  • Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічно: ви гідності цих замовлень для підприємств та організацій.
  • Прийняття в експлуатацію об'єктів республіканського державного замовлення провадиться в порядку що визначається Кабінетом Міністрів України.

  Стаття 15. Державна експертиза інвестицій

  1. Обов'язковій державній експертизі у повному обсязі підлягають інвестиційні програми та проекти бу дівництва, що здійснюються із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Рес публіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій. Інвести ційні програми та проекти будівництва, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підляга ють експертизі згідно з частиною першою статті 8 цього Закону.

  Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва виконується комплексно спеціалізо­ваною державною організацією, яка утворюється і діє у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Украї­ ни. Порядок проведення державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва визначається Кабінетом Міністрів України.

  (частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 10.12.91 р. N 1955-ХІІ від 05.03.98 p . N 185/98-ВР)

  2. У разі необхідності експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватись експер тними комісіями, створюваними Верховною Радою України.

  Стаття 16. Регулювання інвестиційної діяльності Верховною Радою Кримської АРСР та місцеви­ ми Радами народних депутатів

  Верховна Рада Кримської АРСР та місцеві Ради народних депутатів у межах своїх повноважень здійс­ нюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території, в тому числі шляхом погодження питань про створення виробничих і соціальних об'єктів, використання природних ресурсів суб'єктами інвестиційної діяльності.

  (стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ)

  Стаття 17. Ціноутворення в інвестиційній діяльності

  Вартість продукції, робіт і послуг у процесі інвестиційної діяльності визначається за вільними цінами і тарифами, в тому числі за підсумками конкурсів (торгів), а у випадках, передбачених законодавчими акта­ ми, за державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами.

  Вартість будівництва визначається з використанням державних кошторисних норм, які є обов'язковими при здійсненні будівництва об'єктів із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автоном­ної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій.

  (частина друга статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.03.98 p . N 185/98-ВР) IV . ГАРАНТІЇ ПРАВ СУБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ЗАХИСТ ІНВЕСТИЦІЙ

  Стаття 18. Гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності

  1. Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.

  Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяль­ності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійш­ли згоди про зміну умов договору.

  (абзац другий частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2899-ІП)

  2. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

  Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

  У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників ін­ вестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у пов­ ному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом.

  (абзац третій частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. N 762- IV )

  Стаття 19. Захист інвестицій

  1. Захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на ство­рення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі знесення інвестицій, ефективній діяль­ності об'єктів інвестування та реінвестувзння, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

  Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також' іноземних інвестицій. За­ хист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвес­торам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та лікві­дації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

  З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює держа­вні гарантії захисту інвестицій.

  Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ни­ми податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

  (абзац четвертий частини першої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.12.2001 p . N 2899- III )

  (частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 р. N 1955-ХІІ, час­тина перша статті 19 у редакції Закону України від 21.05.99 p . N 697- XIV )

  (положенням частини першої статті 19 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 29.01.2002 p . N 1-рп/2002)

  2. Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути засто совані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням ін вестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах.

  Внесені або придбані інвесторами цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвесторам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраченими в результаті дій самих інвесто­ рів або вчинених за їх участю.

  3. Спори, що виникають в результаті здійснення інвестиційної діяльності, розглядаються відповідно су дом або третейським судом.

  (частина третя статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV )

  4. Інвестиції можуть, а у випадках, передбачених законодавством, мають бути застраховані. Стаття 20. Відповідальність суб'єктів інвестиційної діяльності

  При недодержанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу від­ повідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами.

  Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено законом або договором.

  Стаття 21. Умови припинення інвестиційної діяльності

  Зупинення або припинення інвестиційної діяльності провадиться за рішенням:

  • інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності;
  • правомочного державного органу.

  Рішення державного органу про зупинення або припинення інвестиційної діяльності може бути прийнято з таких причин:

  • якщо її продовження може призвести до порушення встановлених законодавством санітарно- гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом;
  • оголошення в установленому законом порядку інвестора банкрутом внаслідок неплатоспроможнос ті;
  • стихійного лиха;

  • запровадження надзвичайного стану. Стаття 22. Міжнародні договори

  Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві про інвестиційну діяльність України, то застосовуються правила міжнародного договору.

  Голова Верховної Ради України

  Л. КРАВЧУК

  -12-

  ЗАКОН УКРАЇНИ

  Про власність

  із змінами і доповненнями, внесеними Запонами України

  від 7 липня 1992 року N 2544-ХІІ,

  від 14 жовтня 1992 року N 2690-ХІІ,

  від 5 травня 1993 року N 3180-ХІІ,

  від 22 грудня 1994 року N 318/94-ВР,

  від 28 лютого 1995 року N 75/95-ВР

  Декретами Кабінету Міністрів України

  від 15 грудня 1992 року N10-92,

  від 31 грудня 1992 року N 23-92,

  від 21 січня 1993 року N 9-93,

  Законами України від 3 квітня 2003 року N 662- IV , від 15 травня 2003 року N 762- IV (З 1 січня 2004 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 19 червня 2003 року N 980- IV )

  (В тексті Закону слова "індивідуальна власність" замінено словами "приватна власність" згідно із Законом України від 7 липня 1992 року N 2544-ХІІ)

  (В тексті Закону слова "Українській РСР", "Українська РСР", "Української РСР", "Українською РСР", "державним арбітра­жем", "арбітражем", "державного арбітражу" замінено відповідно словами: "Україні", "Україна", "України", "Україною", "арбітражним судом", "арбітражного суду" згідно із Законом України від 14 жовтня 1992 року N 2690-ХІІ)

  Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території.

  Закон про власність спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

  Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

  Розділ І . ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Національне багатство України - власність її народу

  • Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському госпо дарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюз них алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.
  • Національне багатство України забезпечує право кожного громадянина на одержання частки з суспі льних фондів споживання, на соціальний захист, зокрема, у разі непрацездатності та безробіття, а також право працюючого на особисту участь в управлінні народним господарством.

  Стаття 2. Право власності

  • Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і роз порядження майном.
  • Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
  • Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
  • Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

  (пункт 4 статті 2 в редакції Закону України від 07.07.92 p . N 2544-ХІІ,

  з доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 14.10.92 p . N 2690-ХІІ)

  5. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм влас ності та їх захисту.

  Стаття 3. Суб'єкти права власності

  1. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та дер жава.

  Суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські рес­ публіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадя­ни інших держав та особи без громадянства.

  2. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. 3. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення ча цй основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних эсб і громадян інших держав.

  4 Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території ін- -тх держав.

  Стаття 4. Здійснення права власності

  • Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
  • Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може вико- г/гтовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, -•еэедавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
  • Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
  • Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

  5. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не -зрушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

  При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад су­ спільства.

  6. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

  Стаття 5. Використання праці громадян при здійсненні права власності

  • Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян.
  • Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

  Стаття 6. Використання власником належного йому майна для підприємницької діяльності

  • Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності.
  • Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором.
  • Власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.

  Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

  Стаття 7. Відповідальність власника і створених ним юридичних осіб за своїми зобов'язаннями

  • Власник відповідає за своїми зобов'язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.
  • Створена власником юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім закріпленим за нею майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.
  • Власник не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

  Стаття 8. Законодавство України про власність

  • Цим законом встановлюються основні положення про власність в Україні.
  • Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та ін шими законодавчими актами.
  • Особливості здійснення права власності на національні культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України.
  • Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

  Розділ II . ПРАВО ВИКЛЮЧНОЇ ВЛАСНОСТІ НАРОДУ УКРАЇНИ Стаття 9. Об'єкти права виключної власності народу України

  Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та ви­ ключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України. Стаття 10. Здійснення народом України права виключної власності

  • Народ України як єдине джерело державної влади в республіці має право шляхом референдуму ви рішувати питання щодо правового стану природних об'єктів, їх використання та охорони.
  • Народ України здійснює право власності на об'єкти, перелічені в статті 9 цього Закону, через Верхов ну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів.
  • Кожен громадянин України особисто та через громадські організації, трудові колективи, органи тери торіального громадського самоврядування має право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов'язаних з використанням та охороною природних ресурсів, і вимагати від інших громадян та ор-

  -14-

  ганізацій додержання правил природокористування і екологічної безпеки, а також вимагати накладення заборони на діяльність підприємств, установ, організацій, громадян, що завдають шкоди навколишньому середовищу.

  • Кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об'єк тами для задоволення власних потреб.
  • Кожен громадянин зобов'язаний всемірно охороняти землю, повітряний простір, водні та інші природ ні ресурси, сприяти їх відновленню як першооснови свого життя і життя суспільства.

  Розділ III . ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ Стаття 11. Суб'єкти права приватної власності

  • Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських ре спублік, іноземні громадяни та особи без громадянства.
  • Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

  3. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються, (статтю 11 доповнено пунктом 3 згідно із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-ХІІ)

  Стаття 12. Підстави виникнення права приватної власності

  • Праця громадян є основою створення і примноження їх власності.
  • Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

  Стаття 13. Об'єкти права приватної власності

  1. Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

  (пункт 1 статті 13 доповнено згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  2. Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, ко рисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результа ти інтелектуальної праці.

  (пункт 2 статті 13 в редакції Закону України від 28.02.95 p . N 75/95-ВР)

  • Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.
  • Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

  Стаття 14. Право приватної власності громадян на землю

  Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

  • ведення селянського (фермерського) господарства;
  • ведення особистого підсобного господарства;
  • будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);
  • садівництва;
  • дачного і гаражного будівництва.

  Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі:

  • одержання їх у спадщину;
  • одержання частки землі у спільному майні подружжя;
  • купівлі-продажу, дарування та обміну.

  (стаття 14 в редакції Закону України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ) Стаття 15. Одержання громадянином у власність квартири та іншого майна

  Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

  Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підста­ вах, передбачених законодавством України.

  Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: прода­вати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

• Стаття 16. Право власності подружжя

  Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України. Стаття 17. Право спільної власності громадян

  • Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. •
  • Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спі льною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожно го визначається ступенем його трудової участі.

  Стаття 18. Власність осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство

  У власності осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, може бути майно, зазначене в статті 13 цього Закону.

  Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

  Стаття 19. Здійснення права приватної власності

  • Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.
  • Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.
  • Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України.
  • Право приватної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам, держа ві.

  Розділ IV . ПРАВО КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ

  Стаття 20. Суб'єкти права колективної власності

  Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи оренда­ рів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

  Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сіль­ськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

  (статтю 20 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-ХІІ)

  Стаття 21. Підстави виникнення права колективної власності

  Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридич­них осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприєм­ ства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших ци­ вільно-правових угод.

  У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

  (статтю 21 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  Стаття 22. Об'єкти права власності колективу орендарів

  Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

  Стаття 23. Об'єкти права власності колективного підприємства

  • У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.
  • У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.
  • На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.
  • Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

  -16-

  Стаття 24. Об'єкти права власності кооперативу (колгоспу)

  1. Об'єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Ко­жен член кооперативу (колгоспу) має право на частку доходу, одержану на його пай.

  • У майні, що належить кооперативу (колгоспу), визначаються частки членів цього кооперативу (колгос пу). В разі добровільного виходу з кооперативу (колгоспу) громадянин має право на виділення належної йому частки в майні кооперативу (колгоспу) в натурі, грошах або цінних паперах.
  • При ліквідації кооперативу (колгоспу) майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу (колгоспу).

  Стаття 25. Об'єкти права власності акціонерного товариства

  • Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, оде ржане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.
  • Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники да ного товариства, а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.
  • Державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державно го органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надхо дять у відповідний бюджет.

  Стаття 26. Об'єкти права власності господарського товариства

  • Об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.
  • Внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошо вих коштів, цінних паперів. Член господарського товариства має право за загальною згодою передати в рахунок свого внеску право користування належним йому майном або результатами його інтелектуальної праці.

  Стаття 27. Об'єкти права власності господарського об'єднання

  • Об'єктом права власності господарського об'єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого регіонального об'єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не забороне них законом.
  • До складу об'єктів права власності господарського об'єднання не входить майно членів цього об'єд нання.
  • Власністю господарського об'єднання є також майно створених ним підприємств. Ці підприємства не мають права вийти із складу об'єднання без його згоди.
  • Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств та організацій, що входять до його складу, а вони не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного, якщо інше не передбачено їх статутами (положеннями) або договором між ними.
  • Майно, яке залишилося після припинення діяльності господарського об'єднання, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

  Стаття 28. Об'єкти права власності професійних спілок, політичних партій та інших громадських об'єднань

  1. Об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устатку вання, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх стату тами (положеннями).

  Громадські об'єднання можуть мати у власності підприємства відповідно до цілей, зазначених в їх ста­ тутах, і в порядку, передбаченому законодавчими актами України.

  • Об'єктами права власності політичних партій та організацій є придбані на законній підставі будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функ цій.
  • Законодавчими актами України можуть встановлюватися види майна, яке з міркувань державної або громадської безпеки чи відповідно до міжнародних договорів України не може перебувати у власності гро мадських об'єднань.

  Стаття 29. Об'єкти права власності релігійної організації

  1. Об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

  • Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, по жертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не за боронених законом.
  • На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стя гнення за претензіями кредиторів.

  Стаття ЗО. Здійснення права колективної власності

  • Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.
  • Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конфере нції, з'їзди тощо).
  • Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими ор ганами управління власника на створювані ними органи.

  Розділ V . ПРАВО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ Стаття 31. Державна власність в Україні

  До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Стаття 32. Суб'єкти права державної власності

  • Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.
  • Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
  • Суб'єктами права державної власності на землю виступають:
  • Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
  • Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель зага льнодержавної власності;
  • обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

  (статтю 32 доповнено пунктом 3 згідно із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-ХІІ) Стаття 33. Управління державним майном

  1. Управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповнова жені ними державні органи.

  (дію пункту 1 статті 33 зупинено в частині управління майном підприємств і організацій торгівлі, громад­ ського харчування та сфери послуг, що є в комунальній власності, в процесі їх комерціалізації згідно з Дек­ретом Кабінету Міністрів України від 15.12.92 p . N 10-92)

  2. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підпри ємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю ви користання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодав чих актів України.

  Стаття 34. Об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності

  1. Загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резерв ні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних під приємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверені тету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

  (пункт 1 статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ, від 03.04.2003 p . N 662- IV )

  2. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

  -18-

  Стаття 35. Об'єкти права комунальної власності

  1. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворю­ ваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслугову­вання; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включа­ючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

  2. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адмі­ ністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

  Стаття 36. Розмежування відповідальності суб'єктів права державної власності

  Держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов'язаннями один одного.

  Стаття 37. Правовий режим майна державного підприємства

  1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

  Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджа­ ється зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, як­ що інше не встановлено законодавчими актами України.

  • У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.
  • Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий ко лектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємс тво, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів.

  (пункт 3 статті 37 в редакції Законом України від 14.10.92 р. N 2690-ХІІ)

  4. Спори, що виникають у випадках, зазначених у пунктах 2 і 3 цієї статті, між державним органом і тру довим колективом, вирішуються господарським судом.

  (пункт 4 статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV ) Стаття 38. Власність членів трудового колективу державного підприємства

  1. Прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бю джет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодав чими актами України.

  (дію пункту першого статті зупинено щодо розпоряджання трудовими колективами державних підпри­ємств зв'язку частиною прибутку, яка передається на створення загального фонду розвитку об'єднань, створюваних Міністерством зв'язку України, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 p . N 9-93)

  2. Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу чле нові трудового колективу, за його бажанням, може бути видано акції.

  На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що спрямовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підпри­ємства і трудовим колективом.

  3. За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути спрямовано на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються.

  Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) у порядку і строки, що визна­ чаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

  При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

  (чинність статті 38 зупинено з 1 січня 1993р. згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. N 23-92)

  (чинність статті 38 відновлено згідно із Законом України від 22.12.94 p . N 318/94-ВР)

  Стаття 39. Правовий режим майна державної установи

  1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебу­ ває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

  -19-

  2. Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, пе­редбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостій­ но розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

  3. Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпоря­ дженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

  Розділ VI . ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Стаття 40. Суб'єкти права інтелектуальної власності

  Суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава.

  Стаття 41. Об'єкти права інтелектуальної власності

  Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

  (стаття 41 в редакції Закону України від 28.02.95 p . N 75/95-ВР)

  Стаття 42. Законодавство України про інтелектуальну власність

  Відносини щодо створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності регулюються Циві­ льним кодексом України та спеціальним законодавством України.

  Розділ VII . ПРАВО ВЛАСНОСТІ ІНШИХ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК, СОЮЗУ РСР, ІНШИХ ДЕРЖАВ, ЇХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Стаття 43. Право власності інших радянських республік і Союзу РСР на території України

  Відповідно до договорів між Україною та іншими радянськими республіками, між Україною та Союзом РСР в Україні можуть розміщуватися і використовуватися об'єкти власності цих республік і Союзу РСР.

  Стаття 44. Власність інших держав

  Інші держави вправі мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломати­чних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними до­ говорами і законодавчими актами України.

  Стаття 45. Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

  • Міжнародні організації та юридичні особи інших держав вправі мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення.
  • Законодавчими актами України може бути встановлено види майна, що не може перебувати у влас ності цих організацій та осіб.

  Стаття 46. Власність спільних підприємств

  Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визна­ченої установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

  Стаття 47. Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій

  Правовий режим розташованого в Україні майна, що є об'єктом власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами.

  Розділ VIII . ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ Стаття 48. Загальні положення

  • Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.
  • Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були по єднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
  • Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

  (пункт 3 статті 48 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003р. N 762- IV )

  • У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.
  • Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадкову ваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

  Стаття 49. Правомірність володіння майном

  Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

  (стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV )

• Стаття 50. Витребування майна з чужого незаконного володіння

  1. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. 2. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

  Стаття 51. Захист права власності на землю

  (назва статті в редакції Закону України від 05.05.93 р. N 3180-ХІІ)

  1. Громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

  (пункт 1 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  2. У разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення державних і громадських по треб колишньому власнику передається взамін інша рівноцінна за якістю земельна ділянка.

  (пункт 2 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  3. Збитки, заподіяні власнику землі, підлягають відшкодуванню на загальних підставах, (пункт 3 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  4. Власник земельної ділянки має право на компенсацію, пов'язану із зниженням якості землі, виклика ним діяльністю підприємств, організацій, що призвела до зниження рівня екологічної захищеності території. Спори з приводу підстав виникнення права на компенсацію та її розміру вирішуються судом.

  (пункт 4 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ) Стаття 52. Захист прав власника у разі вилучення земельної ділянки, на якій розташовано нале­ жне йому майно

  Припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановлених зако­ нодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків в обсязі, передбаченому пунктом 4 стат­ті 48 цього Закону.

  У разі незгоди власника з рішенням, що тягне за собою припинення права власності, воно не може бути виконано до вирішення спору судом або третейським судом. При розгляді спору вирішуються також усі пи­ тання відшкодування власникові завданих збитків.

  (частина друга статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV )

  Стаття 53. Захист прав власника жилого будинку

  Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'язану із зниженням цінності будинку, виклика­ ним діяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території.

  Стаття 54. Захист інтересів власника у разі аварій та за інших обставин надзвичайного характеру

  У разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що ви­ключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.

  Стаття 55. Випадки позбавлення права власності

  • Власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
  • Вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, передбачених цим Законом, а також Цивільним і Цивільно-процесуальним кодексами України.
  • За обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна в обся зі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

  У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи). Власникові виплачується вартість цього майна у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

  4. У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням (вироком) суду чи іншого компетентного органу (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

  (пункт 4 статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV ) Стаття 56. Відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його пра- вомочностей

  Жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліче­ ними у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження

  -21-

  своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.

  Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочное!ей щодо володіння, користування й розпоря­ дження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

  Стаття 57. Відповідальність державних органів за видання актів, які порушують права власників Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної вла­ ди, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, пра­ ва якої порушено.

  Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, під­ лягають відшкодуванню в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу влади або управління.

  м. Київ 7 лютого 1991 року N 697- XII

  Голова Верховної Ради Української РСР

  Л. КРАВЧУК

• КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

  РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 17 серпня 2002 p . N 477-р Київ

  Про схвалення Програми "Інвестиційний імідж України"

  • Схвалити Програму "Інвестиційний імідж України".
  • Мінекономіки, іншим центральним органам виконавчої влади подати у 10-денний термін проект по станови Кабінету Міністрів України про утворення координаційної групи з активізації інвестиційної діяльнос ті в Україні та затвердження положення про неї.

  Прем'єр-міністр України А. КІНАХ СХВАЛЕНО

  розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.08.2002р. № 477-р

  ПРОГРАМА

  "Інвестиційний імідж України"

  I. Загальні положення

  Ця Програма передбачає поліпшення іміджу України у сфері залучення інвестицій шляхом здійснення заходів щодо широкомасштабного висвітлення здобутків у формуванні сприятливого інвестиційного кліма­ту та активізації інвестиційної діяльності в Україні.

  Метою Програми є вдосконалення механізму функціонування інформаційного ринку як одного з визна­чальних чинників активізації інвестиційної діяльності в цілому та об'єктивне інформування національної та світової спільноти про досягнення Україною позитивних змін в економічному та соціальному розвитку.

  II . Стан інформування національної і світової спільноти про інвестиційні можливості України

  Державні органи та установи, громадські об'єднання, засоби масової інформації ще недостатньо вико­ ристовують свої можливості для належного інформування національної і світової спільноти про інвестицій­ний клімат в Україні, а також про позитивні зрушення в економічному житті, які дають підстави для впевне­ності у необоротності економічних реформ.

  Рівень інформаційного забезпечення дипломатичних представництв України за кордоном в цілому низь­ кий.

  Діяльність, пов'язана з участю представників України в міжнародних форумах, семінарах, конференціях, виставках, ярмарках та інших заходах, потребує більшої координації та узгодження із завданнями цієї Про­ грами.

  У зв'язку з цим виникла нагальна потреба у запровадженні системи ефективних заходів, які б ґрунтува­лися на загальновизнаних принципах відкритості, доступності, безперервності, об'єктивності, надійності та зворотного зв'язку.

  III . Стратегічні напрями формування інвестиційного іміджу України Основними напрямами формування інвестиційного іміджу України є:

  • лібералізація ділової та інвестиційної активності, розвиток ринку товарів та послуг;
  • дерегуляція підприємницької діяльності, створення стабільної нормативно-правової бази з питань регулювання інвестиційної діяльності;
  • поліпшення корпоративного та державного управління, реформування адміністративної системи;

  -22-

  • усунення обмежень для залучення міжнародного капіталу, з метою активізації інвестиційної діяльно­ сті;

  • удосконалення фінансової системи;
  • проведення антикорупційних заходів;
  • мінімізація політичних ризиків.

  IV . Висвітлення інвестиційної політики та здобутків України у формуванні сприятливого інвести ційного клімату

  Здійснення передбачених у додатку до Програми заходів спрямовано на залучення потенційних інвес­ торів і міжнародних фінансових організацій, інформування національної і світової громадськості, урядів іно­ земних держав, вітчизняних товаровиробників і громадян України, а також засобів масової інформації про інвестиційні можливості України.

  Як показує досвід інших країн з перехідною економікою основними каналами розповсюдження інформа­ ції є:

  • публічні заходи (форуми, виставки, ярмарки, семінари, конференції тощо) і засоби масової інфор мації — по ЗО відсотків;
  • мережа Інтернет — 20 відсотків;
  • дипломатичні та неофіційні канали — по 10 відсотків.

  V . Фінансове та матеріально-технічне забезпечення виконання Програми

  Фінансування Програми з державного та місцевих бюджетів здійснюватиметься у межах видатків, пе­ редбачених на її реалізацію на відповідний рік.

  Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечуватимуть виконання Програми за раху­нок і в межах бюджетних видатків, передбачених на відповідний рік.

  Підприємств та організацій виконуватимуть Програму за рахунок власних коштів, кредитів банків, коштів іноземних інвесторів і населення, інших джерел фінансування.

  VI . Очікувані результати, ефективність та термін виконання Програми

  Очікуваними результатами виконання Програми є формування привабливого інвестиційного іміджу України на міжнародному рівні.

  Належної ефективності передбачених Програмою заходів буде досягнуто за умови стабільної макро-економічної ситуації в країні та скоординованої діяльності всіх органів влади.

  Термін виконання Програми — 2002 — 2005 роки.

  VII . Механізм управління та контроль за ходом виконання Програми

  Координація та контроль за виконанням заходів, передбачених Програмою, здійснюється постійно дію­ чою Координаційною групою з активізації інвестиційної діяльності, очолюваною Прем'єр-міністром України. До складу Координаційної групи входять представники Мінекономіки, Мінфіну, МЗС, Антимонопольного ко­ мітету, Держкомінформу, Держстандарту, Державної податкової адміністрації, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держмитслужби, Фонду державного майна, Держпідприємництва, Національ­ного банку (за згодою), СБУ, Українського союзу промисловців та підприємців (за згодою) і Ради підприєм­ ців при Кабінеті Міністрів

• України (за згодою).

• КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

  ПОСТАНОВА від 28 грудня 2001 р, №1801 Київ

  Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності

  на 2002 - 2010 роки

  На виконання статті 1 Указу Президента України від 12 липня 2001 p . N 512 "Про заходи щодо поліп­ шення інвестиційного клімату в Україні" Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

  • Затвердити Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки (далі - Програма).
  • Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади - відповідальним виконавцям Програми передбачати кошти на її реалізацію в межах видатків, що визначаються цим органам у державному бюдже ті на відповідний рік.

  3: Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям щороку до 15 січня і 15 липня подавати Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції інформацію про хід виконання Програми.

  4. Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції:

  • разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, установами, організа ціями, представниками об'єднань підприємців та інвесторів розробити і подати до 15 квітня 2002 р. Кабінетові Міністрів України проект плану заходів щодо виконання Програми;
  • здійснювати контроль за виконанням Програми і кожні півроку протягом місяця, що настає за звіт ним періодом, інформувати Кабінет Міністрів України про стан справ.

  Прем'єр-міністр України А. КІНАХ ЗАТВЕРДЖЕНО

  постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. N1801

  ПРОГРАМА розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки

  Актуальним завданням держави є активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій. Збільшення притоку інвестицій є пріоритетним напрямом діяльності центральних органів вико­ навчої влади.

  Ця Програма ґрунтується на положеннях Послань Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки" і "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році", Указів Президента України від 22 лютого 2001 p . N 108 "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України" і від 12 липня 2001 p . N 512 "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні", Концепції регулювання інве­ стиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженої постановою Кабінету Мініс­трів України від 1 червня 1995 р. N 384.

  І. Сучасний стан інвестиційної діяльності

  Результатом економічних перетворень стало пожвавлення інвестиційної діяльності. З 1998 року темпи зростання інвестицій почали випереджати темпи зростання валового внутрішнього продукту та промисло­ вого виробництва.

  Позитивну роль у розширенні обсягів інвестицій в українську економіку відіграли перехід з 1999 року до грошової приватизації та створення системи стимулювання розвитку малого підприємництва; зниження по­даткового навантаження на товаровиробника, запровадження фіксованого сільськогосподарського податку; створення мережі спеціальних економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльнос­ ті; скорочення немонетарних розрахунків і платежів.

  У результаті в 2000 році обсяг інвестицій в основний капітал досяг 23630 млн. гривень, що у 1,9 раза бі­льше, ніж у 1997 році (у порівнянних цінах - на 18,5 відсотка).

  Іноземні інвестиції надходять в Україну поки що в недостатньому обсязі.

  Загальний обсяг надходження прямих іноземних інвестицій у країну незначний - на 1 жовтня 2001 р. він становив 4194 млн. доларів США, або лише 85 доларів США на одного жителя України. У цілому іноземні інвестиції надійшли з 112 країн світу. Найвагоміший внесок зробили такі країни, як США (16,8 відсотка), Кіпр (9,5 відсотка), Нідерланди (8,8 відсотка), Великобританія (8,7 відсотка), Росія (7 відсотків), Німеччина (6,3 відсотка).

  -25-

  Інвестиційно привабливими стали такі види економічної діяльності, як харчова промисловість та пере­робка сільськогосподарських продуктів, оптова торгівля і посередництво в торгівлі, фінансова діяльність, машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія та обробка металу, виробництво ко­ ксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива, науково-технологічна та інноваційна діяльність, туризм (розвиток готельної інфраструктури).

  Криза 1998 року, яка охопила фінансові та фондові ринки світу, позначилася й на українському ринку цінних паперів, унаслідок чого уповільнилися темпи розвитку інфраструктури ринку.

  II . Проблеми активізації інвестиційної діяльності

  Для активізації інвестиційної діяльності слід:

  • знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність від повідного законодавства;
  • усунути неоднозначність трактування нормативно-правових актів та завершити судову реформу;
  • удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;
  • завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність та прозорість у прийнятті рішень ор ганами влади і в результаті подолати бюрократизм та прояви корупції;
  • запровадити ефективні методи корпоративного управління;
  • сприяти розвиненості ринків капіталу, в першу чергу банківського сектору, фондового та страхового ринків;
  • знизити податкове навантаження;
  • забезпечити стабільність політичного середовища;
  • активізувати діяльність із створення позитивного іміджу держави.

  III . Мета та основні завдання Програми

  Метою Програми є створення привабливого інвестиційного клімату та розвиток інфраструктури інвести­ ційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня насе­ лення.

  Основними завданнями Програми є:

  у сфері створення привабливого інвестиційного середовища для приватного непозичкового капіталу:

  • дерегулювання підприємницької діяльності та лібералізація ділової активності;
  • завершення формування стабільної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах рі вності всіх інвесторів;
  • забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами вико навчої влади;
  • удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів;
  • підвищення ефективності процедур банкрутства;
  • забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження пода ткового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного додержання прав платників податків;
  • підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації;
  • подальше проведення адміністративної реформи з метою вдосконалення та підвищення ефектив ності державного управління, усунення бюрократизму та проявів корупції;
  • зміцнення банківської системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне за провадження іпотечних механізмів;
  • пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах;
  • сприяння судовій реформі та безумовному виконанню судових рішень;

  • створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки; у сфері розвитку інвестиційної діяльності держави:

  • усунення структурних деформацій в економіці України шляхом випереджаючого нарощування тем пів розвитку споживчих галузей та сфери послуг;
  • розширення і модернізація транспортної інфраструктури, зокрема газотранспортної системи, ство рення умов для зростання обсягів транзитних перевезень, створення національної мережі міжнаро дних транспортних коридорів на основі залучення інвестицій у розвиток транспортної інфраструкту ри, дорожнього господарства, з використанням механізмів концесії та лізингу;
  • сприяння збільшенню обсягу інвестицій у галузі зв'язку та телекомунікаційних послуг;
  • стимулювання залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

  -26-

  IV . Роль держави в інвестиційній діяльності

  Визначальним завданням державної політики в інвестиційній діяльності є створення рівних умов для ведення бізнесу та інвестування економіки України суб'єктами господарювання різної форми власності, здійснення процесу інвестування на прозорих та цивілізованих засадах, поліпшення структури інвестицій­ них джерел.

  Політика держави буде сконцентрована на:

  • прискоренні темпів економічного зростання на власній відтворювальній (інвестиційній) базі та на до статній ринковій основі;
  • запровадженні відкритих консультацій органів виконавчої влади з представниками суб'єктів госпо дарювання, поширенні інформації про реальну економічну ситуацію, внутрішні та зовнішні ринки, кон'юнктурні процеси, нормативну базу;
  • значному зниженні рівня тінізації вітчизняної економіки;
  • створенні рівних умов для діяльності суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та походження капіталу;
  • формуванні ефективного конкурентного середовища;
  • зміцненні фондового ринку, розвитку інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фон дів, ринку корпоративних цінних паперів, його інтегруванні у міжнародні ринки капіталу;
  • створення додаткових економічних стимулів для залучення інвестицій в пріоритетні галузі економіки;
  • утворенні ефективної системи захисту інтелектуальної власності.

  V . Напрями виконання Програми

  Дерегулювання підприємницької діяльності, лібералізація ділової активності та створення ефективного конкурентного середовища

  Економічна політика держави спрямовується на створення сприятливого середовища для розвитку під­приємництва, усунення бюрократизму та проявів корупції, звуження тіньового сектору економіки з метою створення умов для:

  • проведення єдиної державної регулятивної політики у сфері підприємництва, спрямованої на досяг нення оптимального рівня регулювання державою підприємницької діяльності, визначення правових засад державної підтримки малого підприємництва, регулювання процедури ліцензування;
  • перегляду нормативно-правових актів з регулювання підприємницької діяльності в окремих секторах економіки з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності суб'єктів господарської дія льності;
  • удосконалення та спрощення системи реєстрації підприємств;
  • удосконалення процедури реалізації інвестиційних проектів;
  • створення системи регламентації перевірок підприємницької діяльності;
  • запровадження механізму реалізації майнової відповідальності за порушення умов договору підряду (контракту) при виконанні інвестиційних проектів;
  • узгодження зовнішньої торговельної і конкурентної політики з метою забезпечення для вітчизняних суб'єктів господарської діяльності рівних умов конкуренції на зовнішніх ринках;
  • розширення участі в міжнародному співробітництві у сфері конкурентної політики з метою запобіган ня обмеженню конкуренції внаслідок дій, учинених за межами території держави.

  Формування нормативно-правової бази

  Одним з найважливіших чинників поліпшення інвестиційного клімату в Україні є створення адекватного ринковій економіці правового поля. З цією метою:

  • проводитиметься робота, пов'язана з укладенням міждержавних угод про заохочення і захист інвес тицій та уникнення подвійного оподаткування, обміном інформацією про нормативно-правові акти в сфері інвестиційної діяльності, формуванням стабільної законодавчої бази та умов провадження підприємницької діяльності;
  • розширюватиметься співробітництво з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Євро пейським банком реконструкції та розвитку в питаннях надання фінансової допомоги Україні, здійс нюватимуться заходи для прискорення процесу вступу України до СОТ.

  Для поступової адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу та до вимог СОТ повинні бути прийняті нормативно-правові акти, що регулюватимуть питання:

  • подальшого реформування податкової системи;
  • формування нормативно-правової бази, що сприятиме функціонуванню фондового ринку;
  захисту внесків громадян із страхування їх життя, здоров'я, на недержавне пенсійне забезпечення.

• Реформування податкової системи

  Стратегічною метою податкової політики є створення стабільної податкової системи, яка забезпечува­ла б достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки, створення умов для подальшого інтегрування України до світової економіки. Основним завданням податкової реформи є:

  • зниження податкового навантаження шляхом скорочення переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів;
  • розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з іннова ційною та інвестиційною діяльністю; запровадження механізму декларування податкових пільг су б'єктами - платниками податків; запровадження оподаткування нерухомості;
  • стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств з удосконаленням умов оподатку вання, що стимулюють поновлення основних виробничих фондів та розвиток малого бізнесу;
  • підвищення рівня сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
  • недопущення подвійного оподаткування нерезидентів.

  Забезпечення прозорості процедури прийняття рішень органами виконавчої влади Створення прозорої процедури прийняття рішень щодо реалізації інвестиційних проектів, які фінансу­ ються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також тих, що істотно впливають на життєдія­ льність населення, передбачає:

  • прийняття рішень щодо проведення публічного обговорення проектів регулятивних актів, спрямова них на розвиток підприємницької діяльності, утворення громадських колегій та рад підприємців при органах виконавчої влади, проведення консультацій із суб'єктами підприємницької діяльності, гро мадськими організаціями, науковцями, іншими фахівцями щодо оцінки ефективності регулятивних актів;
  • участь у міжнародних заходах з метою розкриття інвестиційних можливостей України; презентацію через засоби масової інформації зарубіжних країн та Інтернет пріоритетних інвестиційних проектів; активізацію проведення виставкових заходів.

  Розвиток корпоративного управління

  Розвиток корпоративного управління здійснюватиметься з метою поліпшення інвестиційного клімату, забезпечення ефективної діяльності акціонерних товариств і спрямовуватиметься на:

  • поступове наближення нормативно-правової бази з питань корпоративного управління до законо давства Європейського Союзу;
  • удосконалення стандартів корпоративного управління;
  • визначення та розмежування повноважень органів виконавчої влади у сфері корпоративних відно син;
  • розроблення та запровадження правил корпоративного управління на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління.

  У сфері управління державними корпоративними правами проводитиметься робота з:

  • визначення оптимального розміру і структури державного корпоративного сектору;
  • вдосконалення державної політики щодо підприємств з державними частками власності;

  • забезпечення ефективного менеджменту. Поліпшення інвестиційного клімату в процесі приватизації Державна політика у сфері приватизації спрямовуватиметься на:

  • заміну фіскальної моделі приватизації інвестиційною та інноваційною; приватизацію великих підпри ємств та підприємств-монополістів за окремими планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам;
  • технічне та технологічне поновлення підприємств за рахунок частини коштів, що надійдуть від при ватизації.

  Удосконалення приватизаційного процесу передбачає:

  • розширення кола підприємств, що підлягають приватизації, скорочення переліку заборонених до приватизації підприємств;
  • підвищення інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності підприємств у процесі їх перед- приватизаційної підготовки, забезпечення реструктуризації підприємств, відокремлення об'єктів со ціальної інфраструктури;
  • упровадження сучасного механізму проведення оцінки майна;
  • підвищення прозорості продажу об'єктів приватизації на конкурентних засадах;

  -28-

  • недопущення внесення необгрунтованих змін у переліки об'єктів, графіки та умови їх продажу після офіційного затвердження і оприлюднення відповідної інформації, диверсифікації повноважень дер­жавних органів виконавчої влади з продажу об'єктів приватизації;

  • визначення принципів стимулювання ефективної інвестиційної діяльності на приватизованих під приємствах.

  Удосконалення та підвищення ефективності державного управління

  Проведення адміністративної реформи передбачає удосконалення структури органів виконавчої влади, розмежування і збалансування повноважень та відповідальності органів виконавчої влади, органів місцево­ го самоврядування.

  Однією з найважливіших складових адміністративної реформи є реформування державної служби, яке передбачає підвищення вимог до кадрового складу; становлення професійної, політично нейтральної та авторитетної державної служби.

  З цією метою необхідно:

  • розробити більш досконалі і прозорі процедури прийняття на державну службу;
  • запровадити єдиний порядок проведення відкритого конкурсу та стажування із складенням іспиту;
  • утворити незалежну комісію з відбору кадрів на посади державних службовців І - III категорії;
  • активізувати роботу, спрямовану на запобігання проявам корупції та іншим правопорушенням;

  • запровадити періодичну ротацію кадрів на окремих посадах. Стимулювання довготермінового банківського кредитування

  Поліпшення інвестиційного клімату в державі залежить від розв'язання проблеми діяльності банківської системи, зокрема від забезпечення підвищення рівня концентрації банківського капіталу, збільшення обся­гів довготермінового кредитування реального сектору економіки, залучення коштів населення.

  Основними причинами, що стримують надання банками довготермінових кредитів суб'єктам господар­ ської діяльності, є високий рівень кредитних ризиків, неплатоспроможність більшості позичальників, відсут­ ність реальної гарантії повернення ними кредитів та ліквідної застави, а також неефективна система опо­ даткування.

  Для стимулювання процесу інвестиційної діяльності із довготерміновим банківським кредитуванням слід:

  • запровадити механізм ефективного захисту прав кредиторів, прозорий порядок реалізації заставно го майна;
  • забезпечити підвищення рівня концентрації банківського капіталу шляхом підвищення капіталізації та платоспроможності банків, запровадження процедури реорганізації та ліквідації фінансово не стійких банків;
  • стимулювати залучення грошових вкладів населення;
  • створити спеціалізовану фінансову установу для здійснення довго- та середньотермінового фінан сування і кредитування пріоритетних інвестиційних проектів;
  • запровадити механізм іпотечного кредитування;

  • стимулювати надходження іноземного капіталу в банківську сферу. Розвиток фондового ринку

  Основними завданнями у сфері розвитку фондового ринку є:

  • проведення сприятливої політики оподаткування на фондовому ринку України;
  • створення умов для підвищення рівня капіталізації та ліквідності фондового ринку;
  • розширення співробітництва з Організацією економічного співробітництва і розвитку, Міжнародною організацією комісій з цінних паперів та іншими міжнародними організаціями з питань запроваджен ня міжнародних стандартів розкриття інформації;
  • спрощення процедури проведення розрахунків за угодами з цінними паперами за участю нерезиде нтів;
  • удосконалення системи обліку, розрахунків та звітності учасників фондового ринку;
  • забезпечення прозорості діяльності інститутів спільного інвестування;
  • здійснення заходів щодо концентрації торгівлі на організованих ринках, діяльність яких відповідає міжнародним стандартам;
  • підвищення ефективності діяльності Національної депозитарної системи в напрямі забезпечення захисту прав власників цінних паперів та упорядкування розрахунків за операціями з цінними папе рами;
  розроблення механізму страхування учасників ринку цінних паперів.

• Створення системи інвестування пенсійних коштів

  Створення ефективної системи інвестування пенсійних коштів має за мету:

  • визначення напрямів інвестування пенсійних коштів;
  • забезпечення пріоритетності економічних інтересів вкладників пенсійних фондів у процесі інвестування пенсійних коштів;
  • створення системи інвестування пенсійних коштів з гарантованим доходом;
  • визначення критеріїв відбору банків та небанківських фінансових установ для інвестування пенсій них коштів.

  Розвиток спеціальних (вільних) економічних зон, територій, де запроваджено спеціальний ре­ жим інвестиційної діяльності, та депресивних територій

  Метою запровадження спеціального режиму інвестування на територіях з несприятливими соціально-економічними та екологічними умовами є залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для збе­ реження існуючих та створення нових робочих місць, упровадження нових технологій, розвиток зовнішньо­ економічних зв'язків, збільшення обсягу високоякісних товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури.

  Важливим напрямом державної інвестиційної політики є сприяння створенню індустріальних парків для розвитку високотехнологічних виробництв.

  Для подальшої активізації інвестиційних процесів у спеціальних (вільних) економічних зонах і на терито­ ріях із спеціальним режимом інвестиційної діяльності необхідно забезпечити:

  • розроблення і виконання стратегічних та поточних програм розвитку кожної спеціальної (вільної) економічної зони і території, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності;
  • стимулювання інвестицій у пріоритетні галузі економіки, сприяння впровадженню новітніх технологій та виробництву конкурентоспроможної на зовнішньому ринку продукції шляхом оптимізації пріорите тних видів економічної діяльності.

  Державна підтримка в подоланні депресивного стану окремих територій повинна забезпечуватися на основі реалізації комплексу заходів, що передбачають:

  • сприяння створенню нових виробництв, упровадженню нових технологічних процесів і створенню екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення;
  • забезпечення структурної перебудови національної економіки та розвитку регіонів, залучення інвес тицій у пріоритетні види економічної діяльності;
  • розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;
  • залучення інвестицій у сферу виробництва із створенням нових робочих місць;
  • вжиття органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування заходів для розвитку малого бізнесу, підвищення зайнятості населення;
  • цільове фінансування виконання програм перекваліфікації та професійної освіти населення;
  • залучення міжнародної технічної допомоги для розв'язання соціально-економічних проблем депре сивних територій, підготовки та перепідготовки фахівців з питань інвестиційної діяльності та розвит ку підприємництва;
  • розроблення пропозицій щодо запровадження пільгового режиму оподаткування прибутку, отрима ного від реалізації інвестиційного проекту.

  Інвестиційна діяльність держави. Усунення структурних деформацій в економіці

  Ключовим питанням розвитку країни є збереження темпів її економічного зростання. Інвестиційна полі­ тика спрямовується на формування раціональної структури економіки. У процесі структурних перетворень у галузях економіки відбуватимуться:

  • зміни у напрямах спрямування капітальних вкладень шляхом переорієнтації інвестицій у високотех- нологічні, наукоємні галузі, забезпечення державної підтримки виробництва високотехнологічної продукції та розвитку малого і середнього бізнесу за рахунок відшкодування з державного бюджету частини ставок за банківськими кредитами;
  • розширення прав суб'єктів господарської діяльності з формування та використання власних аморти заційних коштів;
  • спрямування державних інвестицій на поновлення основних фондів пріоритетних галузей економіки;
  • інноваційне інвестування підприємств за рахунок коштів, одержуваних від приватизації об'єктів дер жавної власності;
  • впровадження ресурсо- та енергозберігаючих техніки і технологій;
  • поглиблення ринкових перетворень, формування конкурентного середовища та зміцнення приватної власності, реформування аграрних відносин;

  -ЗО-

  • розширення внутрішнього ринку, зміцнення ринкової інфраструктури, виконання регіональних про­ грам забезпечення ефективного функціонування ринків, здійснення заходів, спрямованих на розви­ток сфери побутового обслуговування населення, надання широкого спектру туристичних послуг;

  • обґрунтований захист вітчизняного виробника;
  • пропагування через засоби масової інформації позитивного досвіду залучення інвестицій в економі ку країни та ефективних результатів використання інвестиційного капіталу.

  Розвиток інфраструктури внутрішнього ринку

  Усунення перешкод та запровадження стимулювання інвесторів на внутрішньому ринку розширить коло джерел формування інвестиційних ресурсів, спростить доступ до них і забезпечить зростання національної економіки.

  Основною метою розвитку транспортної інфраструктури є практична реалізація можливостей вигідного транспортно-географічного положення країни, активізація роботи із створення національної мережі міжна­ родних транспортних коридорів та її інтегрування у транспортні системи країн Європи і Азії, Балтійського та Чорноморського регіонів, участь України в реалізації проектів з транспортування енергоресурсів на внутрі­ шні та міжнародні ринки.

  До пріоритетних напрямів розширення і модернізації транспортної інфраструктури належить:

  • залучення приватного капіталу і кредитів вітчизняних та іноземних фінансових організацій;
  • запровадження будівництва та реконструкції автомобільних доріг на концесійних засадах;
  • широке використання конкурсного відбору інвестиційних проектів за критеріями окупності та визна чення їх виконавців на тендерній основі;
  • створення мережі лізингових компаній для оновлення рухомого складу морського і річкового флоту, вітчизняної авіаційної техніки, залізничного та морського транспорту.

  Удосконалення національної мережі зв'язку та телекомунікацій передбачає проведення структурних пе­ретворень з метою розширення послуг зв'язку і підвищення їх якості; створення технічної бази інформати­ зації на основі новітніх технологій, інтеграції національної системи зв'язку в європейську та глобальну ін­ формаційні інфраструктури; розвиток та модернізацію зональних і місцевих мереж на базі сучасних техно­ логій.

  Активізації інвестиційної діяльності у галузі зв'язку сприятиме реалізація таких пріоритетних напрямів:

  • продовження процесу реформування сектору телекомунікацій;
  • забезпечення ефективного використання інвестицій, прискореного розвитку найбільш прибуткових сегментів ринку послуг зв'язку, впровадження нових мережевих технологій;
  • формування правових засад регулятивної політики;
  • упорядкування розрахунків за послуги електрозв'язку, надані бюджетним установам;
  • удосконалення тарифного регулювання;
  • реорганізація галузевих систем стандартизації та сертифікації, їх адаптація до міжнародних станда ртів.

  Особлива увага приділятиметься розвитку готельного господарства і туризму. Залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність

  Для стимулювання залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у наукову, науково-технічну та інно­ ваційну сфери слід забезпечити:

  • створення системи пільгового рефінансування комерційних банків у разі надання ними пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів з розроблення і впровадження високотехнологічного устаткування та іншої інноваційної продукції;
  • розширення практики пільгового кредитування під заставу майна суб'єктів господарської діяльності;
  • створення пайових інвестиційних, фондів для реалізації великих інноваційних проектів;
  • розширення форм кредитування інноваційних підприємств шляхом здійснення лізингових, фактори нгових та інших операцій.

  Створення високопродуктивних робочих місць

  Складовою частиною політики інвестиційної діяльності є прискорення темпів створення нових робочих місць, особливо на ринках праці монофункціональних міст, шахтарських регіонів, забезпечення зайнятості сільського населення.

  Для розв'язання проблем зайнятості передбачається:

  • продовження роботи з реструктуризації державних підприємств шляхом залучення інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері за умови забезпечення модернізації застарілих і ство рення нових високопродуктивних робочих місць, а також забезпечення ефективного функціонування підприємств у післяприватизаційний період;

  -31-

  2000 році (13,7 відсотка). До 2010 року обсяг інвестицій зросте до 122,1 млрд. гривень (18,8 відсотка ва­ лового внутрішнього продукту).

  Розвиток небанківських фінансових установ, системи страхування вкладів, запровадження механізмів іпотечного кредитування спрямовано на збільшення обсягів залучення коштів населення в інвестиції в ос­ новний капітал у 7 разів порівняно з 2001 роком.

  Унаслідок реалізації стратегії довготермінового економічного розвитку держави прогнозується збіль­шення видатків державного і місцевих бюджетів на інвестиції у виробничу та соціальну сферу, обсяг яких визначатиметься бюджетами відповідного рівня.

  IX . Механізм управління та контролю за ходом виконання Програми

  Координація роботи, спрямованої на здійснення заходів щодо виконання Програми, проведення моніто­рингу, аналізу стану їх виконання та популяризація через засоби масової інформації досвіду залучення ін­ вестицій в економіку країни, покладається на постійно діючу робочу групу з представників міністерств, ін­ ших заінтересованих центральних органів виконавчої влади, установ та організацій.

  Контроль за виконанням Програми здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інте­грації, яке кожного півріччя інформує Кабінет Міністрів України про стан справ з внесенням у разі потреби пропозицій щодо її коригування.

• КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

  ПОСТАНОВА від 7 серпня 1996р. №928 Київ

  Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій

  Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року N 158

  Відповідно до статті 13 Закону України "Про режим іноземного інвестування" Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

  Затвердити Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, що додається.

  Прем'єр-міністр України П.ЛАЗАРЕНКО ЗАТВЕРДЖЕНО

  постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996р. N928

  ПОЛОЖЕННЯ

  про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій

  • Це Положення визначає порядок подання документів, їх розгляду та здійснення державної реєстрації іноземних інвестицій, що відповідають умовам, викладеним у пункті 2 статті 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування", та здійснюються за видами і формами, передбаченими статтями 2 і 3 цього За кону.
  • Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (далі - органи державної реєстрації) після їх фактичного внесення.
  • Для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установ леному порядку особа (далі - заявник) подає органу державної реєстрації такі документи:
  • інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції у трьох примірниках, заповнене за формою і в порядку згідно з додатками N 1 і 2 до цього Положення, з відміткою державної податко вої інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення;
  • документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо);
  • документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції (відповідно до вимог, визначених стат тею 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування");
  • документ, що свідчить про внесення заявником плати за реєстрацію.

  4. Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі обліку державної реєст рації внесених іноземних інвестицій, протягом трьох робочих днів починаючи з цієї дати розглядає подані документи і приймає рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній.

  Форма ведення журналу обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій встановлюється Мі­ некономіки.

  -33-

  (абзац другий пункту 4 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. N 158)

  5. Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідом ленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках засвідчу ється підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.

  Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту дер­ жавної реєстрації іноземної інвестиції, другий - надсилається поштовим відправленням Мінфіну в день здійснення реєстрації іноземної інвестиції, третій - залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.

  6. Реєстраційний номер інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції складається з:

  • коду системи позначень адміністративно-територіальних одиниць (СПАТО), до яких належить регі он, де знаходиться орган державної реєстрації, що зареєстрував іноземну інвестицію;
  • порядкового номера за видом іноземної інвестиції відповідно до переліку, встановленого пунктом 7 цього Положення;
  • порядкового номера за формою внесеної іноземної інвестиції відповідно до переліку, встановленого пунктом 8 цього Положення;
  • порядкового номера реєстрації іноземної інвестиції у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій.

  Складові частини реєстраційного номера відокремлюються одна від одної дефісом.

  7. Порядковий номер за видами іноземних інвестицій визначається відповідно до такого переліку:

  • іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України;
  • валюта України (для реінвестицій);
  • будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;
  • акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у стату тному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті;
  • грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і вартість яких виражена у конвертованій валюті;
  • іноземні інвестиції у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності;
  • права на провадження господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та вико ристання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства України або згідно з договорами;
  • інші цінності відповідно до законодавства України.

  8. Порядковий номер за формами іноземних інвестицій визначається відповідно до такого переліку:

  • часткова участь у підприємствах, створюваних спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
  • створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
  • придбання рухомого чи нерухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
  • придбання прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;
  • придбання інших майнових прав;
  • інші форми іноземних інвестицій, не заборонені законами України, в тому числі без створення юриди чної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

  9. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, коли здійснення цієї інвес тиції суперечить законодавству України, або подані документи не відповідають вимогам цього Положення. Відмова з мотивів недоцільності здійснення іноземної інвестиції не допускається.

  Відмова у державній реєстрації повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена у судовому порядку.

  10. У разі втрати (знищення) інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції заявникові на його вимогу видається дублікат зазначеного документа.

  Для отримання дубліката інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції заявник по­дає до органу державної реєстрації опубліковане в офіційній пресі оголошення про визнання недійсним втраченого інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції та документ, що засвідчує вне­ сення плати за видачу дубліката інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції.

  Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів повинен видати дублікат інформаційного по­ відомлення про внесення іноземної інвестиції.

  11. За державну реєстрацію іноземної інвестиції справляється плата у розмірі двадцяти неоподаткову ваних мінімумів доходів громадян на день здійснення реєстрації іноземної інвестиції. Кошти, одержані за реєстрацію іноземної інвестиції, перераховуються у такому порядку: 50 відсотків – відповідно.

• За видачу дубліката інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції вноситься в розмірі 40 відсотків реєстраційного збору, встановленого на день подання заяви про видачу дубліката за­ значеного документа.

  • Державна реєстрація додаткових обсягів іноземних інвестицій здійснюється відповідно до цього По ложення після їх фактичного внесення.
  • Іноземні інвестиції, зареєстровані до введення в дію Закону України "Про режим іноземного інвесту вання", за бажанням інвестора можуть бути перереєстровані відповідно до цього Положення в разі їх фак тичного внесення.
  • Державна реєстрація іноземної інвестиції діє протягом усього періоду функціонування інвестиції. В разі повної або часткової репатріації іноземної інвестиції за кордон іноземний інвестор або уповноважена ним особа повинні повідомити про це відповідний орган державної реєстрації, про що останнім робиться відмітка на інформаційному повідомленні і відповідний запис у журналі обліку державної реєстрації внесе них іноземних інвестицій. Інформаційне повідомлення із зазначеною відміткою подається відповідним ор ганам, установам у разі вивезення (переказу) іноземної інвестиції за кордон відповідно до законодавства.
  • Інформацію про зареєстровані іноземні інвестиції та репатріацію іноземних інвестицій за кордон ор гани державної реєстрації надають Мінфіну та Держкомстату за встановленими ними формами до п'ятого числа місяця, що настає за звітним кварталом.

  (пункт 15 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. N 158)

  Зразок

  (відмітка державної податкової інспекції за місцем здійснення іноземної інвестиції про її фактичне внесення)

  Додаток N 1 до Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій

  ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВНЕСЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ ІНВЕСТИЦІЇ Відповідно до статті 13 Закону України "Про режим іноземного інвестування" ___________

  інформує	про здійснену	(найменування іноземного інвестора) іноземну інвестицію і просить зареєструвати її в установленому порядку.
  Іноземний ін­вестор	Вид інвес­ тиції	Форма здійс­ нення інвестиції	Об'єкт здійс­ нення інвести­ ції	Обсяг інвестиції в інозем­ ній конвертованій валюті та валюті України	Період функціо­ нування інвести­ ції
  1	2	3	4	5	6

  Іноземний інвестор

  (посада, прізвище, ім'я)

  (підпис)

  МП

  (відмітка про вилучення інвестиції із зазначенням обсягу) Посада та прізвище уповноваженої особи

  МП ________________________

  (підпис)

  _від_

  Реєстраційний N _

  Посада та прізвище особи (без скорочень),

  уповноваженої здійснювати реєстрацію іноземних інвестицій МП ____________________

  (підпис)

  Додаток N 2 до Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій

  ПОРЯДОК заповнення інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції

  В інформаційному повідомленні про внесення іноземної інвестиції зазначаються: у графі 1 - відомості про іноземного інвестора:

  • для фізичної особи - прізвище, ім'я;
  • для іноземної держави, міжнародної урядової чи неурядової організації, юридичної особи, створеної відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України, іншого іноземного суб'єкта інвести ційної діяльності, який визнається таким відповідно до законодавства України, - назва повна та ско рочена, правовий статус відповідно до законодавства країни реєстрації;
  • державна приналежність іноземного інвестора, місцезнаходження;

  у графі 2 - вид іноземної інвестиції відповідно до статті 2 Закону України "Про режим іноземного інвес­ тування". У разі здійснення майнової інвестиції у цій графі подається докладна інформація про вид майна, його кількість та вартість;

  у графі 3 - форма здійснення іноземної інвестиції відповідно до статті 3 Закону України "Про режим іно­ земного інвестування";

  у графі 4 - конкретний об'єкт іноземної інвестиції. Якщо це підприємство, то зазначається його назва, форма власності та організаційно-правова форма, місцезнаходження, до якої галузі економіки належить відповідно до статистичної звітності; якщо майно, - його назва, власник, місцезнаходження тощо;

  у графі 5 - обсяг іноземної інвестиції, оцінений в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком на дату фактичного внесення інвестиції;

  у графі 6 - запланований період використання інвестиції. Якщо термін використання іноземної інвестиції не визначено, робиться запис "безстрокова".

  Інформаційне повідомлення повинно бути підписане заявником. Якщо заявником є юридична особа, іноземна держава, міжнародна урядова або неурядова організація тощо, необхідно зазначити посаду, прі­звище та ім'я того, хто підписує повідомлення, та скріпити підпис печаткою.

  КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

  ПОСТАНОВА від ЗО січня 1997р. №112 Київ

  Про затвердження Положення про порядок державної

  реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну

  діяльність за участю іноземного інвестора

  Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 року N 1919

  Відповідно до статті 24 Закону України "Про режим іноземного інвестування" Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

  Затвердити Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестицій­ ну діяльність за участю іноземного інвестора, що додається.

  Перший віце-прем'єр-міністр України В. ДУРДИНЕЦЬ ЗАТВЕРДЖЕНО

  постановою Кабінету Міністрів України від ЗО січня 1997р. N112

  ПОЛОЖЕННЯ

  про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора

  • Це Положення визначає порядок подання документів, їх розгляду та здійснення державної реєстрації договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності за участю іноземного інвестора.
  • Державній реєстрації підлягають договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробницт во та інші види спільної інвестиційної діяльності, не пов'язаної із створенням юридичної особи, укладені відповідно до законодавства суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України за участю іноземного ін вестора 1.
  • Державну реєстрацію договорів (контрактів) здійснює МЗЕЗторг та уповноважені ним органи (далі - органи державної реєстрації).
  • Державна реєстрація договорів (контрактів) є підставою для здійснення іноземної інвестиції за такими договорами (контрактами) відповідно до статей 23 та 24 Закону України "Про режим іноземного інвесту вання".
  • Для державної реєстрації договору (контракту) суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України - уча сник договору (контракту), якому доручено ведення спільних справ учасників, або уповноважена ним особа подає такі документи:
  • лист звернення про державну реєстрацію договору (контракту);
  • інформаційну картку договору (контракту) за формою, що встановлює МЗЕЗторг;

  ' Далі - договори (контракти)

  -36-

  • договір (контракт) (оригінал і копію), засвідчені в установленому порядку;

  • засвідчені копії установчих документів суб'єкта (суб'єктів) зовнішньоекономічної діяльності України та свідоцтва про його державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
  • документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іноземної юридичної особи (нерезидента) в кра їні її місцезнаходження (витяг із торгівельного, банківського або судового реєстру тощо). Ці докуме нти повинні бути засвідчені відповідно до законодавства країни їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи можуть бути засвідчені також у посольс тві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС;
  • ліцензію, якщо згідно із законодавством України цього вимагає діяльність, що передбачається дого вором (контрактом);

  (абзац сьомий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.99 р. N 1919)

  • документ про оплату послуг за державну реєстрацію договору (контракту).

  Оригінали договору (контракту) повертаються після розгляду матеріалів суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності України, який подав лист-звернення про державну реєстрацію.

  У разі обгрунтованої потреби органи державної реєстрації можуть вимагати інші документи, що стосу­ ються визначення цілей, умов діяльності, спроможності учасників виконати договір (контракт), а також від­ повідності його законодавству.

  Відповідальність за достовірність інформації, що міститься у документах, поданих для державної реєст­ рації, несе суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України.

  • Інформація, наведена у документах, поданих для державної реєстрації договору (контракту), є конфі денційною і не підлягає розголошенню.
  • Орган державної реєстрації розглядає документи, подані згідно з пунктом 5 цього Положення, протя гом 20 календарних днів починаючи з дати фіксації у журналі обліку державної реєстрації договорів (конт рактів). За результатами розгляду орган державної реєстрації приймає рішення про реєстрацію договору (контракту) або про відмову у ній.
  • Підтвердженням державної реєстрації договору (контракту) є картка державної реєстрації договору (контракту), складена за формою і заповнена згідно з порядком, що встановлює МЗЕЗторг, та спеціальна відмітка про державну реєстрацію на договорі (контракті).

  Один примірник картки державної реєстрації договору (контракту) та копія договору (контракту) зали­ шаються в органі державної реєстрації.

  Картка державної реєстрації договору (контракту) видається суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності України у трьох примірниках. Перший примірник такої картки суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності подає до митних органів для митного оформлення відповідного майна, другий - до державної податкової інспекції за місцезнаходженням українського суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, третій - залишається у су­ б'єкта зовнішньоекономічної діяльності України.

  9. У здійсненні державної реєстрації договору (контракту) може бути відмовлено, якщо:

  • умови договору (контракту) не відповідають законодавству України;
  • до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який подав лист - звернення про реєстрацію договору (контракту), застосовано санкції згідно із статтею 37 Закону України "Про зовнішньоеконо мічну діяльність";

  • існує заборона на передбачений вид спільної діяльності згідно із законодавством України. Відмова у державній реєстрації договору (контракту) повинна бути оформлена письмово із зазначенням

  мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку.

  10. За державну реєстрацію договору (контракту) про спільну інвестиційну діяльність справляється пла та у розмірі шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на день реєстрації.

  Кошти, одержані за реєстрацію договору (контракту), перераховуються до Державного бюджету України. У разі відмови у реєстрації кошти заявникові не повертаються.

  11. У разі втрати (знищення) картки державної реєстрації договору (контракту) власникові (власникам) видається дублікат картки реєстрації договору (контракту).

  Для отримання дубліката картки державної реєстрації договору (контракту) учасник договору (контрак­ ту) подає до органу державної реєстрації:

  • опубліковану в офіційній пресі об'яву про визнання недійсною втраченої картки державної реєстрації договору (контракту);
  • документ, що засвідчує сплату збору за видачу картки і дубліката картки державної реєстрації дого вору (контракту).

  -37-

  12. Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з моменту подання документів, зазначених у пункті 11 цього Положення, повинен видати дублікат картки державної реєстрації договору (контракту).

  • За видачу дубліката картки державної реєстрації договору (контракту) вноситься плата у розмірі 40 відсотків суми плати за державну реєстрацію договору (контракту) про спільну інвестиційну діяльність, встановленої на день подання заяви про видачу дубліката зазначеного документа.
  • Органи державної реєстрації до п'ятого числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають Де ржмиткому, Мінфіну і Мінстату інформацію щодо зареєстрованих договорів (контрактів).
  Державна реєстрація змін і доповнень до договорів (контрактів) здійснюється у порядку, передбаче ному цим Положенням.

• Стаття 10. Розроблення проекту угоди про розподіл продукції

  1. Розроблення проекту угоди про розподіл продукції здійснюється інвестором із дотриманням вимог цього Закону.

  В окремих випадках за рішенням Кабінету Міністрів України розроблення проекту угоди може поклада­ тися на Міжвідомчу комісію.

  2. Проект угоди про розподіл продукції готується українською мовою.

  Стаття 11. Реєстрація та узгодження проекту угоди про розподіл продукції

  • Проект угоди про розподіл продукції розробляється протягом трьох місяців з дня офіційного опубліку вання результатів конкурсу та реєструється Міжвідомчою комісією.
  • Довгострокові (більше 10 років) проекти угоди та проекти угоди, для виконання яких необхідні значні капіталовкладення, підлягають обов'язковій державній експертизі з фінансових, правових, природоохорон них та інших питань. В інших випадках державна експертиза проекту угоди проводиться на вимогу однієї із сторін.
  • Міжвідомча комісія не пізніше трьох місяців з дня реєстрації проекту угоди про розподіл продукції на дає інвестору висновки, зауваження, результати проведених експертиз або нову редакцію угоди, на підста ві чого інвестор повинен доопрацювати проект угоди чи підготувати свої висновки, зауваження до нового проекту угоди.

  Нова редакція проекту угоди повторно розглядається та узгоджується сторонами.

  З питань, що не були узгоджені сторонами протягом шести місяців від дня реєстрації першого варіанта проекту угоди, за ініціативою однієї із сторін і за її рахунок може бути проведена додаткова чи повторна експертиза. Інвестор може звертатися до відомих міжнародних неурядових організацій або спеціалізованих наукових організацій з проханням про проведення експертизи (наукової, технічної тощо) з питань, що по­ требують додаткових обгрунтувань.

  4. Проект угоди про розподіл продукції має бути узгоджений з органом місцевого самоврядування, на території якого розташована ділянка надр, що відповідно до угоди передається в користування.

  Міжвідомча комісія забезпечує і координує роботу над підготовкою та узгодженням проекту угоди.

  • Проект угоди про розподіл продукції після остаточного узгодження та доопрацювання візується (пого джується) та повторно реєструється Міжвідомчою комісією, після чого надається (надсилається) сторонам угоди для підписання.
  • Порядок реєстрації першого та остаточного варіантів проекту угоди про розподіл продукції визнача ється Кабінетом Міністрів України.

  Стаття 12. Особливості розроблення та узгодження багатосторонніх угод про розподіл продукції

  • Кабінет Міністрів України сприяє своєчасному оформленню документів, передбачених частиною тре тьою статті 4 цього Закону, на ім'я усіх інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції та безпосеред ньо відповідає за дотримання умов угоди державою.
  • Проект угоди про розподіл продукції узгоджується з кожним інвестором. У разі відмови одного з інвес торів від укладення угоди вона за погодженням сторін може бути укладена з іншими її учасниками після внесення відповідних змін до тексту угоди.

  Стаття 13. Порядок підписання угоди про розподіл продукції

  • Підписання угоди про розподіл продукції здійснюється повноважними представниками сторін.
  • Повноваження представників інвесторів на підписання угоди перевіряються Міжвідомчою комісією.
  • Якщо однією із сторін угоди є іноземний інвестор, угода про розподіл продукції укладається українсь кою та англійською мовами. Переклад остаточного варіанта проекту угоди англійською мовою забезпечує сторона, яка здійснювала підготовку проекту. Примірники українською і англійською мовами мають однако ву юридичну силу.
  • Автентичність усіх примірників угоди про розподіл продукції, що підписуються сторонами, забезпечує Кабінет Міністрів України.

  Стаття 14. Строк дії угоди про розподіл продукції

  1. Строк дії угоди про розподіл продукції визначається сторонами, однак не може перевищувати п'ятде сяти років з дня її підписання.

  У межах строку дії угоди обов'язково визначаються строки, відведені на пошук, розвідку та видобування корисних копалин, а також порядок та умови їх продовження. Якщо інвестор не приступить до виконання угоди в передбачені нею строки, держава має право відмовитися від виконання угоди (припинити угоду) і вимагати відшкодування збитків у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону.

  2. Строк дії угоди про розподіл продукції, визначений відповідно до частини першої цієї статті, за ініціа тивою інвестора і за умови виконання ним взятих на себе зобов'язань може бути за згодою Кабінету Мініс трів України та органу місцевого самоврядування продовжений шляхом укладення додаткової угоди. Од ночасно з підписанням угоди про продовження строку її дії продовжується дія ліцензій та інших дозволів, виданих для цілей виконання угоди про розподіл продукції, в порядку, передбаченому цим Законом.

  -46-

  3. Дія угоди про розподіл продукції може бути припинена достроково лише в порядку і на умовах, пе­ редбачених цим Законом та угодою про розподіл продукції.

  4. Продовження або дострокове припинення дії угоди про розподіл продукції підлягає державній реєст­ рації в порядку, визначеному для реєстрації угоди.

  Стаття 15. Державна реєстрація угоди про розподіл продукції

  Державна реєстрація укладеної угоди про розподіл продукції провадиться Міжвідомчою комісією в по­ рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Плата за державну реєстрацію угоди не справляється. Розділ III . ВИКОНАННЯ УГОД ПРО РОЗПОДІЛ ПРОДУКЦІЇ

  Стаття 16. Виконання робіт, передбачених угодами про розподіл продукції

  • Роботи, передбачені угодою про розподіл продукції, виконуються відповідно до програм, планів і кош торисів, затверджених у порядку, визначеному угодою.
  • Після закінчення окремих етапів пошукових і розвідувальних робіт інвестор зобов'язаний повернути ділянки надр, передані йому в користування, відповідно до умов угоди про розподіл продукції.
  • Промислове освоєння розвіданих за угодою про розподіл продукції родовищ, зокрема техногенних, або їх ділянок провадиться на умовах, визначених цією угодою.

  Стаття 17. Особливості користування надрами під час виконання угоди про розподіл продукції

  • Особливості користування надрами під час виконання угоди про розподіл продукції, передусім пов'я зані з наданням, передачею та припиненням (зупиненням чи обмеженням) права користування надрами, а також із правовим оформленням таких відносин, визначаються цим Законом та угодою про розподіл про дукції.
  • Право користування надрами під час виконання угоди про розподіл продукції може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено Кабінетом Міністрів України у разі виникнення безпосе редньої загрози життю та здоров'ю людей або довкіллю в порядку, передбаченому такою угодою.

  З моменту усунення інвестором умов, внаслідок яких були обмежені права користування надрами, такі права підлягають відновленню у повному обсязі.

  3. Консервація або ліквідація гірничих об'єктів, пов'язаних з користуванням надрами за угодою про роз поділ продукції, здійснюється за рахунок інвестора в порядку, передбаченому такою угодою.

  Стаття 18. Обладнання, матеріали, устаткування та інше майно, необхідне для потреб угоди про розподіл продукції

  • На інвестора та усіх його підрядників не поширюється режим ліцензування та квотування під час вве зення в Україну належного їм або орендованого обладнання, матеріалів, устаткування та іншого майна, необхідного для провадження робіт, визначених угодою про розподіл продукції.
  • Ввезені для виконання угоди обладнання, матеріали, устаткування та інше майно і матеріальні цінно сті, крім майна та матеріальних цінностей, вартість яких була відшкодована інвестору компенсаційною продукцією і які перейшли у власність держави, можуть бути вивезені за межі України на умовах, передба чених частиною першою цієї статті.

  Стаття 19. Розподіл виробленої продукції

  1. Вироблена продукція відповідно до угоди про розподіл продукції підлягає розподілу між сторонами угоди: державою та інвестором (інвесторами) згідно з умовами угоди, які повинні передбачати умови і по рядок:

  • визначення загального обсягу виробленої (видобутої) продукції та її вартості;
  • визначення частини компенсаційної продукції з врахуванням вимог, передбачених цією статтею;
  • розподілу між державою та інвестором прибуткової продукції;
  • передачі державі належної їй відповідно до умов угоди частини виробленої продукції або її грошово го еквівалента.
  • Вироблена продукція розподіляється щоквартально (далі - розрахунковий період), якщо інше не пе редбачене угодою про розподіл продукції, а відповідне коригування з урахуванням обсягів видобутку (вище або нижче норми) за квартал переноситься на наступний розрахунковий період.
  • Щоквартальна частка компенсаційної продукції не може перевищувати 70 відсотків загального обсягу виробленої в розрахунковий період продукції до повного відшкодування витрат інвестора.
  • Жодна із сторін угоди про розподіл продукції не має права розпоряджатися виробленою продукцією до її розподілу за угодою без письмового погодження з іншими сторонами угоди.
  • Порядок визначення складу витрат, що підлягають відшкодуванню інвестору компенсаційною продук цією, визначається угодою про розподіл продукції і повинен відповідати таким вимогам:
  • відшкодуванню підлягають лише витрати інвесторів на виконання передбачених угодою робіт, поне сені після набрання нею чинності;
  склад витрат, що відшкодовуються компенсаційною продукцією, може відрізнятися від передбачено го законодавством складу витрат, що відносяться до валових витрат виробництва та обігу;

• відшкодування витрат розпочинається не пізніше першого розрахункового періоду, якщо інше не передбачено угодою; • відшкодування витрат здійснюється шляхом передачі інвестору права власності на компенсаційну

  продукцію в пункті виміру. Стаття 20. Право власності сторін угоди про розподіл продукції на вироблену продукцію

  • До моменту розподілу продукції в пункті виміру право власності на всю вироблену за угодою продук цію належить державі.
  • З моменту розподілу продукції в пункті виміру інвестор набуває права власності на компенсаційну продукцію та визначену угодою частину прибуткової продукції; решта виробленої продукції залишається у власності держави.

  Стаття 21. Використання державної частини виробленої продукції відповідно до угоди про роз­ поділ продукції

  Частина виробленої продукції, що залишається у власності держави, використовується (реалізується) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому враховуються потреби тієї території, на якій розташована ділянка надр, передана у користування на умовах угоди. Розрахунок та обгрунтування місце­вих потреб у виробленій продукції здійснюється органом місцевого самоврядування. В такому розрахунку в обов'язковому порядку повинна передбачатися відповідна компенсація втрат, що виникли внаслідок пору­шення екологічних вимог при використанні природних ресурсів у даній місцевості.

  Стаття 22. Розпорядження частиною виробленої продукції, що належить інвестору

  1. Інвестор має право вільно розпоряджатися частиною виробленої продукції, право власності на яку набуто ним відповідно до умов угоди, в тому числі: продавати в Україні, експортувати, обмінювати, переда вати безоплатно та здійснювати будь-які інші операції щодо такої продукції. На таку продукцію не поширю ються режим ліцензування та квотування під час експорту та аналогічні обмеження під час реалізації її на території України.

  Інвестор зобов'язаний реалізовувати виключно в межах території України державі або іншим суб'єктам підприємницької діяльності продукцію, що належить йому відповідно до умов угоди про розподіл продукції, якщо така вимога випливає з умов конкурсу та укладеної угоди, а ціна реалізації не нижча від цін, що скла­лися на міжнародних ринках на таку продукцію. В цьому разі реалізація продукції здійснюється за умови гарантій її оплати, якщо інше не передбачене договором купівлі-продажу.

  2. Будь-які обмеження прав інвестора, передбачених частиною першою цієї статті, допускаються лише якщо вони передбачені угодою та випливають з умов конкурсу на укладення угоди про розподіл продукції.

  Стаття 23. Право власності на майно, створене або придбане інвестором для виконання угоди про розподіл продукції

  1. Майно, створене або придбане інвестором для виконання угоди про розподіл продукції, є власністю інвестора.

  Право власності на таке майно переходить від інвестора до держави з дня, коли вартість зазначеного майна повністю відшкодована компенсаційною продукцією, або з дня припинення дії угоди про розподіл продукції на умовах і в порядку, передбачених угодою.

  2. Після переходу до держави права власності на майно, створене або придбане інвестором для вико нання угоди про розподіл продукції, інвестор протягом строку дії угоди має переважне право на користу вання таким майном для виконання передбачених угодою робіт.

  Стаття 24. Інформація, отримана в результаті виконання угоди про розподіл продукції

  1. Геологічна, геофізична, геохімічна, техніко-економічна та інша інформація, а також зразки гірничих порід (в тому числі керн) та інші дані (далі - інформація), отримані інвестором у результаті виконання робіт, передбачених угодою про розподіл продукції, є власністю держави. При дотриманні умов конфіденційності, передбачених угодою, інвестор має право вільно і безоплатно користуватися зазначеною інформацією з метою виконання робіт, передбачених угодою.

  Інвестор зобов'язаний надавати державі таку інформацію в порядку, встановленому угодою.

  Розпорядження зазначеною інформацією (зокрема, її державна експертиза, реєстрація та облік) здійс­нюється відповідно до вимог законодавства та умов угоди про розподіл продукції.

  2. Сторони угоди несуть відповідальність за розголошення конфіденційної інформації, одержаної під час виконання угоди про розподіл продукції, відповідно до вимог угоди та законодавства України.

  Стаття 25. Податки, збори та страхові внески, що сплачуються під час виконання угоди про роз­ поділ продукції

  (назва статті 25 у редакції Закону України від 16.01.2003 p . N 429- IV )

  1. Протягом строку дії угоди про розподіл продукції і в межах діяльності, пов'язаної з виконанням цієї угоди, стягнення з інвестора загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), пе-:еі: = - = -.•¦ :-зксчодавством, крім таких, що передбачені частиною третьою цієї статті, замінюється розпо- виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

  -48-

  2. Визначення частини прибуткової продукції, що залишається у власності держави після розподілу ви­ робленої продукції, здійснюється сторонами угоди з врахуванням вимог частини першої цієї статті.

  3. При виконанні угоди про розподіл продукції інвестор сплачує:

  • податок на додану вартість,
  • податок на прибуток підприємств;
  • збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, визначений в угоді про розподіл продукції;
  • внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування українських працівників та інозем них громадян, найнятих на роботу в Україні;

  (абзац п'ятий частини третьої статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.01.2003 p . N 429- IV )

  • збір на обов'язкове державне пенсійне страхування українських працівників та іноземних громадян, найнятих на роботу в Україні;
  • платежі за користування надрами, визначені в угоді про розподіл продукції.

  4. Податок на прибуток підприємств вноситься інвестором у розмірах, встановлених законом, з ураху ванням таких особливостей:

  • податок на прибуток, одержаний від виконання угоди про розподіл продукції, може сплачуватись у грошовій або, якщо це обумовлено угодою, у натуральній формі, тобто у вигляді частини прибутко вої продукції, набутої інвестором у власність в результаті розподілу виробленої продукції;
  • базою оподаткування прибутку, одержаного від виконання угоди про розподіл продукції, є прибуток інвестора, що нараховується виходячи з прибуткової продукції, яка відповідно до цієї угоди переда ється у власність інвестору;
  • під час визначення бази оподаткування прибуткова продукція або її вартість (залежно від форми внесення податку) зменшується відповідно на частину продукції або її вартість, що дорівнює сумі обов'язкових платежів, визначених частиною третьою цієї статті (за винятком податку на прибуток), або на суму цих платежів, а також на інші витрати, пов'язані з виробництвом та обігом, що включа ються до складу валових витрат, але не відшкодовуються інвестору компенсаційною продукцією (в натуральній або грошовій формі). Склад і порядок зарахування таких витрат, що відносяться до ва лових витрат виробництва та обігу, регулюються законом, що є чинним на день підписання угоди;
  • якщо об'єкт оподаткування інвестора за результатами звітного періоду має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне зменшення об'єкта опода ткування наступного періоду, а також кожного з наступних періодів, без обмеження строку перене сення на наступні періоди для цілей оподаткування, до повного погашення такого від'ємного зна чення об'єкта оподаткування;
  • виходячи з особливостей угоди про розподіл продукції та задіяних при виконанні угоди активів (об ладнання, споруд тощо), угодою про розподіл продукції можуть бути встановлені норми амортизації (включаючи амортизацію витрат, пов'язаних з видобутком корисних копалин), відмінні від передба чених чинним законом з оподаткування прибутку підприємств. У такому разі для податкових цілей застосовуються норми амортизації, передбачені угодою;
  • податок на прибуток, одержаний від інших видів діяльності, не пов'язаних з виконанням угоди про розподіл продукції, сплачується інвестором відповідно до законодавства, яке діє на момент одер жання такого прибутку, окремо від податку на прибуток, одержаний у вигляді прибуткової продукції;
  • пільги щодо податку на прибуток підприємств, які передбачені законодавством, при оподаткуванні прибутку, отриманого інвестором під час виконання угоди про розподіл продукції, не застосовують ся, якщо інше не передбачене угодою;
  • не підлягає утриманню податок на репатріацію доходів іноземного інвестора, отриманих від діяль ності за угодою про розподіл продукції.

  5. Механізм, строки і облік сплати інвестором податку на прибуток, одержаний від виконання угод про розподіл продукції, визначаються Кабінетом Міністрів України в межах його повноважень. Офіційне підтве рдження щодо сплаченого податку на прибуток надається інвестору на його вимогу не пізніше 10 календа рних днів з дати отримання такої вимоги. Податковий орган, що надає такі підтвердження, визначається Кабінетом Міністрів України не пізніше місяця з дня підписання відповідної угоди про розподіл продукції.

  Особливості механізму, строків і обліку сплати податків при багатосторонній угоді про розподіл продукції або у разі, коли інвестором виступає певне об'єднання юридичних осіб, визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог цього Закону.

  6. Реалізація на митній території України продукції, набутої інвестором у власність в результаті її розпо ділу за угодою про розподіл продукції, є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, що сплачу ється в загальному порядку, передбаченому чинним законодавством на день укладення угоди.

  • Податок на додану вартість, що має бути сплачений до бюджету інвестором у разі продажу пре; на митній території України, якщо це передбачено угодою про розподіл продукції, може сплачуватись в натуральній формі за рахунок продукції, що передається у власність інвестору, в обсягах, еквівалентно сумі податку. Механізм сплати і порядок зарахування до бюджету податку на додану вартість у такому : визначається Кабінетом Міністрів України.

  7. При ввезенні на митну територію України товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних цінносте призначених для виконання угоди про розподіл продукції, митні платежі (за винятком митного збору), пода ток на додану вартість не справляються.

  З урахуванням вимог статті 22 цього Закону при вивезенні з митної території України продукції, набуте відповідно до умов такої угоди інвестором у власність, митні платежі (за винятком митного збору), акцизні збір та інші податки і обов'язкові платежі не справляються, крім податку на додану вартість, який справля­ ється за нульовою ставкою.

  Зазначені умови поширюються у межах діяльності, пов'язаної з угодою про розподіл продукції, також на юридичних осіб (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів), що бе­ руть участь у виконанні робіт, передбачених угодою про розподіл продукції, на основі договорів (контрактів) з інвестором.

  У разі використання зазначених товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних цінностей не за призна­ ченням з інвестора (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів) стягу­ються суми податків, зборів, не внесені у зв'язку з наданням пільг, якщо таке невиконання зобов'язань ста­лося з вини інвестора (підрядників, субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів).

  • Порядок, розміри платежів за користування надрами і збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та умови сплати таких платежів та зборів при виконанні угод про розподіл продукції визначаються такими угодами.
  • Дія цієї статті, крім вимог частини сьомої цієї статті, не поширюється на підрядників і субпідрядників, постачальників, перевізників та інших контрагентів (у тому числі іноземних), які беруть участь у виконанні передбачених угодою про розподіл продукції робіт (послуг) на підставі договорів (контрактів) з інвестором.

  Зазначені особи сплачують податки і збори (обов'язкові платежі) в порядку, передбаченому законодав­ ством.

  10. Бухгалтерський облік фінансово-господарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, провадиться окремо від обліку інших видів діяльно сті. Порядок такого обліку, зокрема з метою відшкодування витрат інвестора та розрахунку податку на при буток, визначається угодою про розподіл продукції відповідно до вимог законодавства України.

  У разі коли за угодою про розподіл продукції роботи проводяться на декількох ділянках надр, інвестор здійснює консолідований облік своєї господарської діяльності.

  11. Річний баланс і звітність інвестора про діяльність, пов'язану з виконанням угоди про розподіл проду кції, підлягають обов'язковій щорічній аудиторській перевірці.

  Стаття 26. Передача прав та обов'язків, визначених угодою про розподіл продукції

  • Інвестор має право передати повністю або частково свої права та обов'язки, визначені угодою про розподіл продукції, будь-якій юридичній або фізичній особі лише за згодою держави та за умови, що така особа має достатньо фінансових і технічних ресурсів, а також досвід організації діяльності, необхідні для виконання робіт, передбачених угодою. Відмова держави у такій згоді без поважних підстав не допускаєть ся. Якщо на запит інвестора щодо передачі прав та обов'язків, визначених угодою, Кабінет Міністрів Украї ни за погодженням з органом місцевого самоврядування не дав відповіді протягом 90 днів з дня отримання запиту, згода держави вважається отриманою.
  • Передача прав та обов'язків за угодою оформляється письмовим договором з особою, яка приймає такі права та обов'язки згідно з угодою про розподіл продукції. Договір стає невід'ємною частиною угоди і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому цим Законом для державної реєстрації угоди про розподіл продукції, а також супроводжується відповідним переоформленням ліцензій, дозволів тощо про тягом ЗО днів з дня підписання такого договору.
  • Якщо український інвестор передав свої права та обов'язки за угодою іноземній фізичній або юридич ній особі в порядку, передбаченому цією статтею, на вимогу іноземного інвестора, умови угоди про розпо діл продукції, можуть бути уточнені з урахуванням особливостей іноземного інвестування, передбачених цим Законом.

  Стаття 27. Гарантії від змін у законодавстві

  • Держава гарантує, що до прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії застосовуватиметься законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії *е поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпе чення громадського порядку, охорони довкілля.
  • Якщо інше не передбачено законами України, на інвестора не поширюється дія нормативно-л раоа ши актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти обмежують і
  г-оса визначені угодою про розподіл продукції, за винятком приписів органів державного і

  -ляду, що видаються відповідно до законодавства України з метою створення умов для безпечного ве- лення робіт, охорони надр, довкілля, збереження здоров'я населення. Зазначені приписи органів державного контролю та нагляду, що призводять до обмеження, тимчасової заборони (зупинення) або припинення к ористування надрами, обов'язкові для виконання інвестором з дати прийняття відповідного рішення Кабі­нетом Міністрів України або органом місцевого самоврядування, який є стороною угоди, в порядку, перед­баченому частиною другою статті 17 цього Закону.

  Стаття 28. Контроль за виконанням угоди про розподіл продукції

  1. Державний контроль і нагляд за веденням робіт, передбачених угодою про розподіл продукції, здійс нюють органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції та в порядку, визначеному законодавством України.

  Кабінет Міністрів України здійснює контроль за виконанням угоди про розподіл продукції з боку держави.

  Державний контроль за виконанням угоди про розподіл продукції здійснює Кабінет Міністрів України чи за його дорученням Міжвідомча комісія або відповідний орган (органи) центральної виконавчої влади в по­ рядку та на умовах, визначених угодою та цим Законом.

  Не рідше одного разу на п'ять років Кабінет Міністрів України за участю Міжвідомчої комісії повинен ор­ ганізувати та провести комплексну перевірку виконання умов, передбачених угодою про розподіл продукції. При виявленні істотних порушень умов угоди інвестором Кабінет Міністрів України зобов'язаний розірвати угоду з відшкодуванням збитків у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону.

  • Повноважні представники органів, що здійснюють контроль за виконанням угоди про розподіл проду кції, мають право безперешкодного доступу на об'єкти проведення передбачених угодою робіт, а також до документації на проведення таких робіт виключно з метою здійснення контролю за виконанням угоди.
  • Прийняття рішень обмежувального характеру органами державного контролю та нагляду допускаєть ся лише у випадках та в порядку, передбачених частиною другою статті 17 та частиною другою статті 27 цього Закону.
  • У разі залучення підрядних, субпідрядних та інших організацій (осіб) до виконання робіт, передбаче них угодою про розподіл продукції, інвестор зобов'язаний здійснювати нагляд за виконанням робіт з метою забезпечення відповідності вимогам угоди та затвердженій в установленому порядку документації на про ведення робіт.

  Стаття 29. Відповідальність сторін угоди про розподіл продукції

  • Сторони несуть передбачену угодою про розподіл продукції відповідальність за невиконання чи не належне виконання своїх обов'язків, визначених угодою, з урахуванням положень цієї статті.
  • Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з діяльністю інвестора, пов'язаною з виконанням угоди про роз поділ продукції, підлягає відшкодуванню (компенсації) в повному обсязі за рахунок інвестора, незалежно від плати за забруднення довкілля та погіршення якості природних ресурсів. Інвестор звільняється від від шкодування шкоди, заподіяної довкіллю, тільки якщо доведе, що шкода заподіяна внаслідок стихійних при родних явищ або навмисних дій потерпілих.
  • Шкода, заподіяна правомірними діями інвестора, що повністю відповідають вимогам угоди про розпо діл продукції та узгоджені з Міжвідомчою комісією, підлягає відшкодуванню за рахунок сторін угоди у про порціях, передбачених для розподілу продукції.

  Стаття ЗО. Забезпечення виконання зобов'язань та відповідальності інвестора

  • Виконання зобов'язань інвестора, визначених угодою про розподіл продукції, підлягає забезпеченню на умовах, що визначаються сторонами відповідно до законодавства України.
  • Цивільна відповідальність інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, під лягає страхуванню, якщо інше не передбачено угодою. За домовленістю сторін у рамках угоди приймаєть ся програма страхування екологічних ризиків.

  Стаття 31. Вирішення спорів

  Спори між сторонами угоди про розподіл продукції, пов'язані з виконанням, припиненням та недійсністю угоди, підлягають розгляду в судах України, якщо інше не передбачено умовами угоди про розподіл проду­ кції.

  Стаття 32. Імунітет держави

  В угодах про розподіл продукції, що укладаються за участю іноземного інвестора, передбачається вс- мова держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання су­ дового рішення.

  (положення статті 32 визнано таким, що не відповідає Конституції України, в час­ тині встановлення обов'язкової відмови держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього за­безпечення позову та виконання судового рішення в угодах про розподіл продукці, за участю іноземного інвестора згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 0612-2001* N17-

  ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ УГОД ПРО РОЗПОДІЛ

  ПРОДУКЦІЇ Стаття 33. Банківські рахунки

  1 Для обслуговування робіт, передбачених угодою про розподіл продукції, інвестор (підрядник, субпід­ рядник, постачальник, перевізник та інші контрагенти) має право відкривати в банках України в установле­ ному законодавством України порядку банківські рахунки в національній і (або) іноземній валюті, що вико­ристовуватимуться виключно для обслуговування діяльності (робіт, послуг), передбаченої угодою.

  2. Стягнення коштів із банківських рахунків, відкритих інвестором на території України для обслугову­ вання робіт, передбачених за угодою про розподіл продукції, не може бути здійснено в безспірному поряд­ ку.

  Стаття 34. Валютне регулювання

  • Грошові кошти, отримані іноземним інвестором за угодою про розподіл продукції, можуть вільно (без будь-яких обмежень) конвертуватися в українську або іноземну конвертовану валюту та переказуватися за межі України згідно з умовами, викладеними в такій угоді.
  • У разі, коли відповідно до законодавства України встановлено обов'язковий продаж на валютному ринку України надходжень в іноземній валюті, ця вимога не поширюється на надходження в іноземній ва люті, одержані інвесторами, що є сторонами угоди про розподіл продукції, від реалізації частини виробле ної продукції, яка є їх власністю.

  Розділ V . ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН ПІД ЧАС

  ВИКОНАННЯ УГОДИ ПРО РОЗПОДІЛ ПРОДУКЦІЇ Стаття 35. Трудовий договір

  • Прийняття (наймання) працівників інвестором (у тому числі іноземним) на території України для по треб угоди про розподіл продукції здійснюється шляхом укладення з ними трудового договору (контракту), який за формою та змістом повинен відповідати законодавству України про працю.
  • Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаштування.

  Стаття 36. Міжнародні договори України

  Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

  Розділ VI . ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

  • Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
  • Кабінету Міністрів України в місячний строк:
  • подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповід ність із Законом України "Про угоди про розподіл продукції";
  • відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
  • привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
  • забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

  м. Київ 14 вересня 1999 року N 1039- XIV Президент України

  Л. КУЧМА