ЗАКОН УКРАЇНИ

Про режим іноземного інвестування

/з змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 16 липня 1999 року N 997- XIV , від 8 червня 2000 року N1807-111, від 15 травня 2003 року N 762-/1/

Цей Закон визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України, виходячи з ці­ лей, принципів і положень законодавства України.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів, що вживаються в Законі

Терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення:

1) іноземні інвестори - суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;
• фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обме жені у дієздатності;
• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
• інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України;

• іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяль- ності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефек­- ту;
• підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної ін­ вестиції на його баланс.

Стаття 2. Види іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

• іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
• валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвес­- тування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);
• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;
• акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодав- ства інших країн), виражених у конвертованій валюті;
• грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першоклас- ними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедура ми) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
• прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та викори стання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у кон вертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародни ми торговельними звичаями;

• інших цінностей відповідно до законодавства України. Стаття 3. Форми здійснення іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

• придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

• придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користуван ня землею та використання природних ресурсів на території України;
• придбання інших майнових прав;
• господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

(статтю 3 доповнено новим абзацом сьомим згідно із Законом України від 08.06.2000 р. N 1807-111, у зв'язку з цим абзац сьомий вважати абзацом восьмим)

• в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Статт я 4. Об'єкти іноземного інвестування

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України.

Стаття 5. Оцінка іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підпри­ ємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним кур­ сом валюти України, визначеним Національним банком України.

При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Стаття 6. Законодавство про інвестиційну діяльність іноземних інвесторів на території України

Відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодав­чими актами та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ II . ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Стаття 7. Правовий режим інвестиційної діяльності

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та ін­шої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними до­ говорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іно­ земних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей еко­номіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої госпо­ дарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Стаття 8. Гарантії у разі зміни законодавства

Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.

До прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, частиною другою згідно із Законом України від 08.06.2000 р. N 1807-111)

Стаття 9. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епіде­ мій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до статті 26 цього Закону.

Стаття 10. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шко­ ду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприєм­ ства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок дій, зазначених у статті 9 та частині першій цієї статті, повинні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обгрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною і ефективною. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у статті 9 цього Закону, ви­ значається на момент припинення права власності.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у частині першій цієї статті, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для інозе­ много інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку евровалют (ЛІБОР).

Стаття 11. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шес­ ти місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а та­кож доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент при­пинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договора­ ми України.

Стаття 12. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безпе­решкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержа­них на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення інозе­ мних інвестицій, визначається Національним банком України.

Розділ III . ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ТА КОНТРОЛЬ ЗА ЗДІЙСНЕННЯМ ІНОЗЕМНИХ

ІНВЕСТИЦІЙ Стаття 13. Державна реєстрація іноземних інвестицій

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласни­ми, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів пі­ сля фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг та гарантій, передбачених цим Законом.

Стаття 14. Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення встановленого порядку реєстрації. Відмова з мотивів її недоцільності не допускається.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку.

Стаття 15. Статистична звітність про іноземні інвестиції

Органи, які здійснюють державну реєстрацію іноземних інвестицій, підприємства з іноземними інвести­ціями, податкові та митні органи та установи банків подають відповідно до встановлених форм та термінів статистичну звітність про здійснення іноземних інвестицій.

Розділ IV . ПІДПРИЄМСТВА З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ Стаття 16. Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями

На території України підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють у формах, передба­ чених законодавством України.

Стаття 17. Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями

Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені за­ конодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).

Стаття 18. Обкладення митом

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іно­земними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на ЗО календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення пла­ тежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Порядок видачі, обліку і погашення векселів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземни­ ми інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду за­значеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офі­ційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Стаття 19. Умови реалізації продукції (робіт, послуг)

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України.

Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вивезення товарів, на які поширюється спеціальний режим експорту, здійснюється відповідно до зако­ нодавства України.

Стаття 20. Оподаткування

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Стаття 21. Права інтелектуальної власності

Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвестиціями забезпе­ чуються відповідно до законодавства України. Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно при­ ймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.

Розділ V . ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ НА ОСНОВІ КОНЦЕСІЙНИХ ДОГОВОРІВ, ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ) ПРО ВИРОБНИЧУ КООПЕРАЦІЮ, СПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ІНШІ ВИДИ

СПІЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Стаття 22. Концесійні договори

Надання іноземним інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов'язаної з використан­ ням об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності і передаються у концесію, відбува­ ється на підставі відповідного законодавства України шляхом укладення концесійного договору.

(стаття 22 в редакції Закону України від 16.07.99 p . N 997- XIV )

Стаття 23. Договори (контракти) про інвестиційну діяльність

Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (ви­ робничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Стаття 24. Регулювання господарської діяльності за договорами (контрактами)

Господарська діяльність на підставі зазначених у статті 23 цього Закону договорів (контрактів) регулю­ ється законодавством України.

Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в устано­ вах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами).

Договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

он* товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів такого майна раніше трьох років з часу зарахування його на баланс мито імну» ні и у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 18 цього Закону.

Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами (контрактами) оподатковується.

Розділ VI . ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ У СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОНАХ Стаття 25. Регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюєть­ся законодавством України про спеціальні (вільні) економічні зони. Правовий режим іноземних інвестицій, що встановлюється у спеціальних (вільних) економічних зонах, не може створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності менш сприятливі, ніж встановлені цим Законом.

Розділ VII . РОЗГЛЯД СПОРІВ Стаття 26. Порядок розгляду спорів

Спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України.

Усі інші спори підлягають розгляду в судах України або за домовленістю сторін - у третейських судах, у тому числі за кордоном.

(частина друга статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV ) Стаття 27. Заключні положення

Визнати такими, що втратили чинність:

• Закон України "Про іноземні інвестиції" (Відомості Верховної Ради України, 1992 p ., N 26, ст. 357);
• Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N 55-93 "Про режим іноземного інвесту вання" (Відомості Верховної Ради України, 1993 p ., N 28, ст. 302);
• Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" (Відомості Вер ховної Ради України, 1994 p ., N 6, ст. 28).

Президент України Л. КУЧМА

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про інвестиційну діяльність

Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України

від 10 грудня 1991 року N 1955-ХІІ,

від 5 березня 1998 року N 185/98-ВР,

від 21 травня 1999 року N 697- XIV ,

від 20 грудня 2001 року N 2899-111,

від 4 липня 2002 року N 40- IV

(зміни, передбачені Законом України від 4 липня 2002 року N 40- IV , набрали чинності з 1 січня 2003 року) (зміни до цього Закону, передбачені Законом України від 4 липня 2002 року N 40- IV , зупинено на 2003 рік у зв'язку із зупи­ненням дії пункту 3 розділу VII Закону України від 4 липня 2002 року N 40- IV згідно із Законом України від 26 грудня 2002 року N 380- IV ), від 15 травня 2003 року N 762- IV Додатково див. Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року N 1-рп/2002

Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяль­ності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Інвестиції

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємни­ цької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної до кументації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• інші цінності.

  Стаття 2. Інвестиційна діяльність

  • Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реа лізації інвестицій.
  • Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:
  • інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціа ціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридич ними особами, заснованими на колективній власності;
  • державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, мі сцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
  • іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та держа вами;
  • спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

  (частина друга статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ) Стаття 3. Інноваційна діяльність

  1. Інноваційна діяльність як одна із форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

  • випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
  • прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
  • реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
  • фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
  • розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціа льного і екологічного становища.

  Стаття 4. Об'єкти інвестиційної діяльності

  Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково- технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

  Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

  Стаття 5. Суб'єкти інвестиційної діяльності

  1. Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

  (частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ)

  2. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичко вих і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

  Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь- якого учасника інвестиційної діяльності.

  3. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших дер жав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

  Стаття 6. Законодавство про інвестиційну діяльність

  Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності на Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.

  Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним зако­ нодавством України.

  Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб'єктами інвестиційної діяльнос­ ті, розташованими за межами України, а також цих суб'єктів і суб'єктів України в зонах вільного підприєм­ ництва на Україні визначаються спеціальним законодавством України.

  (стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ)

  II . ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  Стаття 7. Права суб'єктів інвестиційної діяльності

  1 Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні пр ава щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

• Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

  • Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на до говірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і тор гів.
  • За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також резуль татами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановле ному законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.
  • Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

  Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймаєть­ ся тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного госпо­дарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при по­ рушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

  5. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

  Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

  (частина п'ята статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 р. N 1955-ХІІ)

  6. Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосеред ньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

  Стаття 8. Обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності

  1. Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний:

  • подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;
  • одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;
  • одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестицій них програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного бла гополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надій ності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

  (абзац четвертий частини першої статті 8 в редакції Закону України від 05.03.98 p . N 185/98-ВР)

  2. Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:

  • додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавст вом України;
  • виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;
  • подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

  • не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги антимонопольного регулювання; (частина друга статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ)

  • сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами Укра їни.

  (частину другу статті 8 доповнено абзацом шостим згідно із Законом України від 20.12.2001 p . N 2899- III )

  3. Для виконання спеціальних видів робіт, які потребують відповідної атестації виконавця, учасники ін вестиційної діяльності зобов'язані одержати ліцензію. Перелік таких робіт та порядок їх ліцензування вста новлюються Кабінетом Міністрів України.

  Стаття 9. Відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності

  Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльнос­ ті, є договір (угода).

  Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестицій­ ної діяльності.

  Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвес­тиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

  Стаття 10. Джерела фінансування інвестиційної діяльності

  1. Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

• • власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування зби­тків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

  • позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);
  • залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески гр омадян і юридичних осіб);
  • бюджетних інвестиційних асигнувань;
  • безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

  III . ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Стаття 11. Цілі державного регулювання інвестиційної діяльності

  Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку Украї­ ни, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльно­ сті.

  При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і техно­логічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціа­льного захисту, реалізації інноваційних проектів, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних мате­ ріалів, в галузі освіти, культури, охорони навколишнього середовища і здоров'я.

  (частина друга статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.07.2002 p . N 40- IV )

  (зміни до частини другої статті 11, передбачені Законом України від 4 липня 2002 року N 40- IV , зупинено на 2003 рік у зв'язку із зупиненням дії пункту 3 розділу VII Закону України від 4 липня 2002 року N 40- IV згі­дно із Законом України від 26.12.2002 p . N 380- IV )

  Стаття 12. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

  • Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а та кож регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасника ми інвестиційної діяльності.
  • Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами держав ної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуван ню бюджетних і позабюджетних коштів.
  • Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

  абзац другий частини третьої статті 12 виключено (згідно із Законом України від 20.12.2001р. N 2899- III ) абзац третій частини третьої статті 12 виключено (згідно із Законом України від 20.12.2001р. N 2899- III )

  • подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;
  • державних норм та стандартів;
  • антимонопольних заходів;
  • роздержавлення і приватизації власності;
  • визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;
  • політики ціноутворення;
  • проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

  (абзац десятий частини третьої статті 12 в редакції Закону України від 05.03.98 p . N 185/98-ВР) інших заходів.

  Стаття 13. Порядок прийняття рішень щодо республіканських державних інвестицій

  1 Рішення щодо республіканських державних інвестицій приймаються на основі прогнозів економічного соціального розвитку республіки, схем розвитку і розміщення продуктивних сил, цільових науково- технічних і комплексних програм та техніко-економічних обгрунтувань, що визначають доцільність цих інве- rv -ій

  2 Проекти цільових комплексних республіканських програм розробляються в порядку, що визначається з участю заінтересованих державних органів і громадських організацій, на затвердження в Верховній Раді України у складі Основних напрямів соціального розвитку республіки.

  Вона затверджує у складі Основних напрямів економічного і соціального розвитку державних інвестицій, здійснюваних за рахунок коштів республіканського бюджету.

• Стаття 14. Порядок розміщення державного замовлення на виконання робіт у капітальному бу дівництві

  • Однією із форм реалізації республіканських державних інвестицій є республіканське державне влення на виконання робіт у капітальному будівництві.
  • Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічно: ви гідності цих замовлень для підприємств та організацій.
  • Прийняття в експлуатацію об'єктів республіканського державного замовлення провадиться в порядку що визначається Кабінетом Міністрів України.

  Стаття 15. Державна експертиза інвестицій

  1. Обов'язковій державній експертизі у повному обсязі підлягають інвестиційні програми та проекти бу дівництва, що здійснюються із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Рес публіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій. Інвести ційні програми та проекти будівництва, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підляга ють експертизі згідно з частиною першою статті 8 цього Закону.

  Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва виконується комплексно спеціалізо­ваною державною організацією, яка утворюється і діє у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Украї­ ни. Порядок проведення державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва визначається Кабінетом Міністрів України.

  (частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 10.12.91 р. N 1955-ХІІ від 05.03.98 p . N 185/98-ВР)

  2. У разі необхідності експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватись експер тними комісіями, створюваними Верховною Радою України.

  Стаття 16. Регулювання інвестиційної діяльності Верховною Радою Кримської АРСР та місцеви­ ми Радами народних депутатів

  Верховна Рада Кримської АРСР та місцеві Ради народних депутатів у межах своїх повноважень здійс­ нюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території, в тому числі шляхом погодження питань про створення виробничих і соціальних об'єктів, використання природних ресурсів суб'єктами інвестиційної діяльності.

  (стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 p . N 1955-ХІІ)

  Стаття 17. Ціноутворення в інвестиційній діяльності

  Вартість продукції, робіт і послуг у процесі інвестиційної діяльності визначається за вільними цінами і тарифами, в тому числі за підсумками конкурсів (торгів), а у випадках, передбачених законодавчими акта­ ми, за державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами.

  Вартість будівництва визначається з використанням державних кошторисних норм, які є обов'язковими при здійсненні будівництва об'єктів із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автоном­ної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій.

  (частина друга статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.03.98 p . N 185/98-ВР) IV . ГАРАНТІЇ ПРАВ СУБ'ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ЗАХИСТ ІНВЕСТИЦІЙ

  Стаття 18. Гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності

  1. Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.

  Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяль­ності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійш­ли згоди про зміну умов договору.

  (абзац другий частини першої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2899-ІП)

  2. Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

  Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

  У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників ін­ вестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у пов­ ному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом.

  (абзац третій частини другої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 р. N 762- IV )

  Стаття 19. Захист інвестицій

  1. Захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на ство­рення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі знесення інвестицій, ефективній діяль­ності об'єктів інвестування та реінвестувзння, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

  Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також' іноземних інвестицій. За­ хист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвес­торам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та лікві­дації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

  З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює держа­вні гарантії захисту інвестицій.

  Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ни­ми податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

  (абзац четвертий частини першої статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.12.2001 p . N 2899- III )

  (частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 10.12.91 р. N 1955-ХІІ, час­тина перша статті 19 у редакції Закону України від 21.05.99 p . N 697- XIV )

  (положенням частини першої статті 19 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 29.01.2002 p . N 1-рп/2002)

  2. Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути засто совані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням ін вестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах.

  Внесені або придбані інвесторами цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвесторам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраченими в результаті дій самих інвесто­ рів або вчинених за їх участю.

  3. Спори, що виникають в результаті здійснення інвестиційної діяльності, розглядаються відповідно су дом або третейським судом.

  (частина третя статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV )

  4. Інвестиції можуть, а у випадках, передбачених законодавством, мають бути застраховані. Стаття 20. Відповідальність суб'єктів інвестиційної діяльності

  При недодержанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу від­ повідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами.

  Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено законом або договором.

  Стаття 21. Умови припинення інвестиційної діяльності

  Зупинення або припинення інвестиційної діяльності провадиться за рішенням:

  • інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності;
  • правомочного державного органу.

  Рішення державного органу про зупинення або припинення інвестиційної діяльності може бути прийнято з таких причин:

  • якщо її продовження може призвести до порушення встановлених законодавством санітарно- гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом;
  • оголошення в установленому законом порядку інвестора банкрутом внаслідок неплатоспроможнос ті;
  • стихійного лиха;

  • запровадження надзвичайного стану. Стаття 22. Міжнародні договори

  Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві про інвестиційну діяльність України, то застосовуються правила міжнародного договору.

  Голова Верховної Ради України

  Л. КРАВЧУК

  -12-

  ЗАКОН УКРАЇНИ

  Про власність

  із змінами і доповненнями, внесеними Запонами України

  від 7 липня 1992 року N 2544-ХІІ,

  від 14 жовтня 1992 року N 2690-ХІІ,

  від 5 травня 1993 року N 3180-ХІІ,

  від 22 грудня 1994 року N 318/94-ВР,

  від 28 лютого 1995 року N 75/95-ВР

  Декретами Кабінету Міністрів України

  від 15 грудня 1992 року N10-92,

  від 31 грудня 1992 року N 23-92,

  від 21 січня 1993 року N 9-93,

  Законами України від 3 квітня 2003 року N 662- IV , від 15 травня 2003 року N 762- IV (З 1 січня 2004 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 19 червня 2003 року N 980- IV )

  (В тексті Закону слова "індивідуальна власність" замінено словами "приватна власність" згідно із Законом України від 7 липня 1992 року N 2544-ХІІ)

  (В тексті Закону слова "Українській РСР", "Українська РСР", "Української РСР", "Українською РСР", "державним арбітра­жем", "арбітражем", "державного арбітражу" замінено відповідно словами: "Україні", "Україна", "України", "Україною", "арбітражним судом", "арбітражного суду" згідно із Законом України від 14 жовтня 1992 року N 2690-ХІІ)

  Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території.

  Закон про власність спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

  Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

  Розділ І . ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Національне багатство України - власність її народу

  • Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському госпо дарстві, транспорті, зв'язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюз них алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.
  • Національне багатство України забезпечує право кожного громадянина на одержання частки з суспі льних фондів споживання, на соціальний захист, зокрема, у разі непрацездатності та безробіття, а також право працюючого на особисту участь в управлінні народним господарством.

  Стаття 2. Право власності

  • Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і роз порядження майном.
  • Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
  • Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
  • Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

  (пункт 4 статті 2 в редакції Закону України від 07.07.92 p . N 2544-ХІІ,

  з доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 14.10.92 p . N 2690-ХІІ)

  5. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм влас ності та їх захисту.

  Стаття 3. Суб'єкти права власності

  1. Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та дер жава.

  Суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські рес­ публіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадя­ни інших держав та особи без громадянства.

  2. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам. 3. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення ча цй основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних эсб і громадян інших держав.

  4 Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території ін- -тх держав.

  Стаття 4. Здійснення права власності

  • Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
  • Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може вико- г/гтовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, -•еэедавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
  • Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
  • Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

  5. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не -зрушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

  При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад су­ спільства.

  6. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

  Стаття 5. Використання праці громадян при здійсненні права власності

  • Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян.
  • Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

  Стаття 6. Використання власником належного йому майна для підприємницької діяльності

  • Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності.
  • Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором.
  • Власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.

  Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

  Стаття 7. Відповідальність власника і створених ним юридичних осіб за своїми зобов'язаннями

  • Власник відповідає за своїми зобов'язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.
  • Створена власником юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім закріпленим за нею майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.
  • Власник не відповідає за зобов'язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов'язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

  Стаття 8. Законодавство України про власність

  • Цим законом встановлюються основні положення про власність в Україні.
  • Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та ін шими законодавчими актами.
  • Особливості здійснення права власності на національні культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України.
  • Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

  Розділ II . ПРАВО ВИКЛЮЧНОЇ ВЛАСНОСТІ НАРОДУ УКРАЇНИ Стаття 9. Об'єкти права виключної власності народу України

  Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та ви­ ключної (морської) економічної зони є об'єктами права виключної власності народу України. Стаття 10. Здійснення народом України права виключної власності

  • Народ України як єдине джерело державної влади в республіці має право шляхом референдуму ви рішувати питання щодо правового стану природних об'єктів, їх використання та охорони.
  • Народ України здійснює право власності на об'єкти, перелічені в статті 9 цього Закону, через Верхов ну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів.
  • Кожен громадянин України особисто та через громадські організації, трудові колективи, органи тери торіального громадського самоврядування має право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов'язаних з використанням та охороною природних ресурсів, і вимагати від інших громадян та ор-

  -14-

  ганізацій додержання правил природокористування і екологічної безпеки, а також вимагати накладення заборони на діяльність підприємств, установ, організацій, громадян, що завдають шкоди навколишньому середовищу.

  • Кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об'єк тами для задоволення власних потреб.
  • Кожен громадянин зобов'язаний всемірно охороняти землю, повітряний простір, водні та інші природ ні ресурси, сприяти їх відновленню як першооснови свого життя і життя суспільства.

  Розділ III . ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ Стаття 11. Суб'єкти права приватної власності

  • Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських ре спублік, іноземні громадяни та особи без громадянства.
  • Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

  3. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються, (статтю 11 доповнено пунктом 3 згідно із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-ХІІ)

  Стаття 12. Підстави виникнення права приватної власності

  • Праця громадян є основою створення і примноження їх власності.
  • Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

  Стаття 13. Об'єкти права приватної власності

  1. Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

  (пункт 1 статті 13 доповнено згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  2. Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, ко рисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результа ти інтелектуальної праці.

  (пункт 2 статті 13 в редакції Закону України від 28.02.95 p . N 75/95-ВР)

  • Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.
  • Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

  Стаття 14. Право приватної власності громадян на землю

  Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

  • ведення селянського (фермерського) господарства;
  • ведення особистого підсобного господарства;
  • будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка);
  • садівництва;
  • дачного і гаражного будівництва.

  Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі:

  • одержання їх у спадщину;
  • одержання частки землі у спільному майні подружжя;
  • купівлі-продажу, дарування та обміну.

  (стаття 14 в редакції Закону України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ) Стаття 15. Одержання громадянином у власність квартири та іншого майна

  Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

  Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підста­ вах, передбачених законодавством України.

  Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: прода­вати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

• Стаття 16. Право власності подружжя

  Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України. Стаття 17. Право спільної власності громадян

  • Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. •
  • Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спі льною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожно го визначається ступенем його трудової участі.

  Стаття 18. Власність осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство

  У власності осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, може бути майно, зазначене в статті 13 цього Закону.

  Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

  Стаття 19. Здійснення права приватної власності

  • Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.
  • Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.
  • Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України.
  • Право приватної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам, держа ві.

  Розділ IV . ПРАВО КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ

  Стаття 20. Суб'єкти права колективної власності

  Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи оренда­ рів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

  Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сіль­ськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

  (статтю 20 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-ХІІ)

  Стаття 21. Підстави виникнення права колективної власності

  Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридич­них осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприєм­ ства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших ци­ вільно-правових угод.

  У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

  (статтю 21 доповнено частиною другою згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  Стаття 22. Об'єкти права власності колективу орендарів

  Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

  Стаття 23. Об'єкти права власності колективного підприємства

  • У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.
  • У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.
  • На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.
  • Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

  -16-

  Стаття 24. Об'єкти права власності кооперативу (колгоспу)

  1. Об'єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Ко­жен член кооперативу (колгоспу) має право на частку доходу, одержану на його пай.

  • У майні, що належить кооперативу (колгоспу), визначаються частки членів цього кооперативу (колгос пу). В разі добровільного виходу з кооперативу (колгоспу) громадянин має право на виділення належної йому частки в майні кооперативу (колгоспу) в натурі, грошах або цінних паперах.
  • При ліквідації кооперативу (колгоспу) майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу (колгоспу).

  Стаття 25. Об'єкти права власності акціонерного товариства

  • Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, оде ржане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.
  • Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники да ного товариства, а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.
  • Державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державно го органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надхо дять у відповідний бюджет.

  Стаття 26. Об'єкти права власності господарського товариства

  • Об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.
  • Внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошо вих коштів, цінних паперів. Член господарського товариства має право за загальною згодою передати в рахунок свого внеску право користування належним йому майном або результатами його інтелектуальної праці.

  Стаття 27. Об'єкти права власності господарського об'єднання

  • Об'єктом права власності господарського об'єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого регіонального об'єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не забороне них законом.
  • До складу об'єктів права власності господарського об'єднання не входить майно членів цього об'єд нання.
  • Власністю господарського об'єднання є також майно створених ним підприємств. Ці підприємства не мають права вийти із складу об'єднання без його згоди.
  • Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств та організацій, що входять до його складу, а вони не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного, якщо інше не передбачено їх статутами (положеннями) або договором між ними.
  • Майно, яке залишилося після припинення діяльності господарського об'єднання, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

  Стаття 28. Об'єкти права власності професійних спілок, політичних партій та інших громадських об'єднань

  1. Об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устатку вання, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх стату тами (положеннями).

  Громадські об'єднання можуть мати у власності підприємства відповідно до цілей, зазначених в їх ста­ тутах, і в порядку, передбаченому законодавчими актами України.

  • Об'єктами права власності політичних партій та організацій є придбані на законній підставі будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функ цій.
  • Законодавчими актами України можуть встановлюватися види майна, яке з міркувань державної або громадської безпеки чи відповідно до міжнародних договорів України не може перебувати у власності гро мадських об'єднань.

  Стаття 29. Об'єкти права власності релігійної організації

  1. Об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

  • Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, по жертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не за боронених законом.
  • На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стя гнення за претензіями кредиторів.

  Стаття ЗО. Здійснення права колективної власності

  • Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.
  • Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конфере нції, з'їзди тощо).
  • Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими ор ганами управління власника на створювані ними органи.

  Розділ V . ПРАВО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ Стаття 31. Державна власність в Україні

  До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Стаття 32. Суб'єкти права державної власності

  • Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.
  • Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
  • Суб'єктами права державної власності на землю виступають:
  • Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
  • Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель зага льнодержавної власності;
  • обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

  (статтю 32 доповнено пунктом 3 згідно із Законом України від 05.05.93 р. N 3180-ХІІ) Стаття 33. Управління державним майном

  1. Управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповнова жені ними державні органи.

  (дію пункту 1 статті 33 зупинено в частині управління майном підприємств і організацій торгівлі, громад­ ського харчування та сфери послуг, що є в комунальній власності, в процесі їх комерціалізації згідно з Дек­ретом Кабінету Міністрів України від 15.12.92 p . N 10-92)

  2. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підпри ємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю ви користання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодав чих актів України.

  Стаття 34. Об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності

  1. Загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резерв ні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних під приємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверені тету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

  (пункт 1 статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ, від 03.04.2003 p . N 662- IV )

  2. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

  -18-

  Стаття 35. Об'єкти права комунальної власності

  1. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворю­ ваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслугову­вання; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включа­ючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

  2. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адмі­ ністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

  Стаття 36. Розмежування відповідальності суб'єктів права державної власності

  Держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов'язаннями один одного.

  Стаття 37. Правовий режим майна державного підприємства

  1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

  Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджа­ ється зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, як­ що інше не встановлено законодавчими актами України.

  • У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.
  • Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий ко лектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємс тво, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів.

  (пункт 3 статті 37 в редакції Законом України від 14.10.92 р. N 2690-ХІІ)

  4. Спори, що виникають у випадках, зазначених у пунктах 2 і 3 цієї статті, між державним органом і тру довим колективом, вирішуються господарським судом.

  (пункт 4 статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV ) Стаття 38. Власність членів трудового колективу державного підприємства

  1. Прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бю джет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодав чими актами України.

  (дію пункту першого статті зупинено щодо розпоряджання трудовими колективами державних підпри­ємств зв'язку частиною прибутку, яка передається на створення загального фонду розвитку об'єднань, створюваних Міністерством зв'язку України, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 p . N 9-93)

  2. Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу чле нові трудового колективу, за його бажанням, може бути видано акції.

  На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що спрямовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підпри­ємства і трудовим колективом.

  3. За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути спрямовано на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються.

  Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) у порядку і строки, що визна­ чаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

  При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

  (чинність статті 38 зупинено з 1 січня 1993р. згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. N 23-92)

  (чинність статті 38 відновлено згідно із Законом України від 22.12.94 p . N 318/94-ВР)

  Стаття 39. Правовий режим майна державної установи

  1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебу­ ває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

  -19-

  2. Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, пе­редбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостій­ но розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

  3. Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпоря­ дженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

  Розділ VI . ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Стаття 40. Суб'єкти права інтелектуальної власності

  Суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава.

  Стаття 41. Об'єкти права інтелектуальної власності

  Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

  (стаття 41 в редакції Закону України від 28.02.95 p . N 75/95-ВР)

  Стаття 42. Законодавство України про інтелектуальну власність

  Відносини щодо створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності регулюються Циві­ льним кодексом України та спеціальним законодавством України.

  Розділ VII . ПРАВО ВЛАСНОСТІ ІНШИХ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК, СОЮЗУ РСР, ІНШИХ ДЕРЖАВ, ЇХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Стаття 43. Право власності інших радянських республік і Союзу РСР на території України

  Відповідно до договорів між Україною та іншими радянськими республіками, між Україною та Союзом РСР в Україні можуть розміщуватися і використовуватися об'єкти власності цих республік і Союзу РСР.

  Стаття 44. Власність інших держав

  Інші держави вправі мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломати­чних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними до­ говорами і законодавчими актами України.

  Стаття 45. Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

  • Міжнародні організації та юридичні особи інших держав вправі мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення.
  • Законодавчими актами України може бути встановлено види майна, що не може перебувати у влас ності цих організацій та осіб.

  Стаття 46. Власність спільних підприємств

  Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визна­ченої установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

  Стаття 47. Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій

  Правовий режим розташованого в Україні майна, що є об'єктом власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами.

  Розділ VIII . ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ Стаття 48. Загальні положення

  • Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.
  • Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були по єднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
  • Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

  (пункт 3 статті 48 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003р. N 762- IV )

  • У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.
  • Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадкову ваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

  Стаття 49. Правомірність володіння майном

  Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

  (стаття 49 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV )

• Стаття 50. Витребування майна з чужого незаконного володіння

  1. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. 2. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

  Стаття 51. Захист права власності на землю

  (назва статті в редакції Закону України від 05.05.93 р. N 3180-ХІІ)

  1. Громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

  (пункт 1 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  2. У разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення державних і громадських по треб колишньому власнику передається взамін інша рівноцінна за якістю земельна ділянка.

  (пункт 2 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  3. Збитки, заподіяні власнику землі, підлягають відшкодуванню на загальних підставах, (пункт 3 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ)

  4. Власник земельної ділянки має право на компенсацію, пов'язану із зниженням якості землі, виклика ним діяльністю підприємств, організацій, що призвела до зниження рівня екологічної захищеності території. Спори з приводу підстав виникнення права на компенсацію та її розміру вирішуються судом.

  (пункт 4 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05.05.93 p . N 3180-ХІІ) Стаття 52. Захист прав власника у разі вилучення земельної ділянки, на якій розташовано нале­ жне йому майно

  Припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановлених зако­ нодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків в обсязі, передбаченому пунктом 4 стат­ті 48 цього Закону.

  У разі незгоди власника з рішенням, що тягне за собою припинення права власності, воно не може бути виконано до вирішення спору судом або третейським судом. При розгляді спору вирішуються також усі пи­ тання відшкодування власникові завданих збитків.

  (частина друга статті 52 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV )

  Стаття 53. Захист прав власника жилого будинку

  Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'язану із зниженням цінності будинку, виклика­ ним діяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території.

  Стаття 54. Захист інтересів власника у разі аварій та за інших обставин надзвичайного характеру

  У разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що ви­ключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.

  Стаття 55. Випадки позбавлення права власності

  • Власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
  • Вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, передбачених цим Законом, а також Цивільним і Цивільно-процесуальним кодексами України.
  • За обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна в обся зі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

  У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи). Власникові виплачується вартість цього майна у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

  4. У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням (вироком) суду чи іншого компетентного органу (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

  (пункт 4 статті 55 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.05.2003 p . N 762- IV ) Стаття 56. Відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його пра- вомочностей

  Жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліче­ ними у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження

  -21-

  своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи обмеження.

  Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочное!ей щодо володіння, користування й розпоря­ дження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

  Стаття 57. Відповідальність державних органів за видання актів, які порушують права власників Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної вла­ ди, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, пра­ ва якої порушено.

  Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, під­ лягають відшкодуванню в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу влади або управління.

  м. Київ 7 лютого 1991 року N 697- XII

  Голова Верховної Ради Української РСР

  Л. КРАВЧУК

• КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

  РОЗПОРЯДЖЕННЯ від 17 серпня 2002 p . N 477-р Київ

  Про схвалення Програми "Інвестиційний імідж України"

  • Схвалити Програму "Інвестиційний імідж України".
  • Мінекономіки, іншим центральним органам виконавчої влади подати у 10-денний термін проект по станови Кабінету Міністрів України про утворення координаційної групи з активізації інвестиційної діяльнос ті в Україні та затвердження положення про неї.

  Прем'єр-міністр України А. КІНАХ СХВАЛЕНО

  розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.08.2002р. № 477-р

  ПРОГРАМА

  "Інвестиційний імідж України"

  I. Загальні положення

  Ця Програма передбачає поліпшення іміджу України у сфері залучення інвестицій шляхом здійснення заходів щодо широкомасштабного висвітлення здобутків у формуванні сприятливого інвестиційного кліма­ту та активізації інвестиційної діяльності в Україні.

  Метою Програми є вдосконалення механізму функціонування інформаційного ринку як одного з визна­чальних чинників активізації інвестиційної діяльності в цілому та об'єктивне інформування національної та світової спільноти про досягнення Україною позитивних змін в економічному та соціальному розвитку.

  II . Стан інформування національної і світової спільноти про інвестиційні можливості України

  Державні органи та установи, громадські об'єднання, засоби масової інформації ще недостатньо вико­ ристовують свої можливості для належного інформування національної і світової спільноти про інвестицій­ний клімат в Україні, а також про позитивні зрушення в економічному житті, які дають підстави для впевне­ності у необоротності економічних реформ.

  Рівень інформаційного забезпечення дипломатичних представництв України за кордоном в цілому низь­ кий.

  Діяльність, пов'язана з участю представників України в міжнародних форумах, семінарах, конференціях, виставках, ярмарках та інших заходах, потребує більшої координації та узгодження із завданнями цієї Про­ грами.

  У зв'язку з цим виникла нагальна потреба у запровадженні системи ефективних заходів, які б ґрунтува­лися на загальновизнаних принципах відкритості, доступності, безперервності, об'єктивності, надійності та зворотного зв'язку.

  III . Стратегічні напрями формування інвестиційного іміджу України Основними напрямами формування інвестиційного іміджу України є:

  • лібералізація ділової та інвестиційної активності, розвиток ринку товарів та послуг;
  • дерегуляція підприємницької діяльності, створення стабільної нормативно-правової бази з питань регулювання інвестиційної діяльності;
  • поліпшення корпоративного та державного управління, реформування адміністративної системи;

  -22-

  • усунення обмежень для залучення міжнародного капіталу, з метою активізації інвестиційної діяльно­ сті;

  • удосконалення фінансової системи;
  • проведення антикорупційних заходів;
  • мінімізація політичних ризиків.

  IV . Висвітлення інвестиційної політики та здобутків України у формуванні сприятливого інвести ційного клімату

  Здійснення передбачених у додатку до Програми заходів спрямовано на залучення потенційних інвес­ торів і міжнародних фінансових організацій, інформування національної і світової громадськості, урядів іно­ земних держав, вітчизняних товаровиробників і громадян України, а також засобів масової інформації про інвестиційні можливості України.

  Як показує досвід інших країн з перехідною економікою основними каналами розповсюдження інформа­ ції є:

  • публічні заходи (форуми, виставки, ярмарки, семінари, конференції тощо) і засоби масової інфор мації — по ЗО відсотків;
  • мережа Інтернет — 20 відсотків;
  • дипломатичні та неофіційні канали — по 10 відсотків.

  V . Фінансове та матеріально-технічне забезпечення виконання Програми

  Фінансування Програми з державного та місцевих бюджетів здійснюватиметься у межах видатків, пе­ редбачених на її реалізацію на відповідний рік.

  Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечуватимуть виконання Програми за раху­нок і в межах бюджетних видатків, передбачених на відповідний рік.

  Підприємств та організацій виконуватимуть Програму за рахунок власних коштів, кредитів банків, коштів іноземних інвесторів і населення, інших джерел фінансування.

  VI . Очікувані результати, ефективність та термін виконання Програми

  Очікуваними результатами виконання Програми є формування привабливого інвестиційного іміджу України на міжнародному рівні.

  Належної ефективності передбачених Програмою заходів буде досягнуто за умови стабільної макро-економічної ситуації в країні та скоординованої діяльності всіх органів влади.

  Термін виконання Програми — 2002 — 2005 роки.

  VII . Механізм управління та контроль за ходом виконання Програми

  Координація та контроль за виконанням заходів, передбачених Програмою, здійснюється постійно дію­ чою Координаційною групою з активізації інвестиційної діяльності, очолюваною Прем'єр-міністром України. До складу Координаційної групи входять представники Мінекономіки, Мінфіну, МЗС, Антимонопольного ко­ мітету, Держкомінформу, Держстандарту, Державної податкової адміністрації, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держмитслужби, Фонду державного майна, Держпідприємництва, Національ­ного банку (за згодою), СБУ, Українського союзу промисловців та підприємців (за згодою) і Ради підприєм­ ців при Кабінеті Міністрів

• України (за згодою).

• КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

  ПОСТАНОВА від 28 грудня 2001 р, №1801 Київ

  Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності

  на 2002 - 2010 роки

  На виконання статті 1 Указу Президента України від 12 липня 2001 p . N 512 "Про заходи щодо поліп­ шення інвестиційного клімату в Україні" Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

  • Затвердити Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки (далі - Програма).
  • Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади - відповідальним виконавцям Програми передбачати кошти на її реалізацію в межах видатків, що визначаються цим органам у державному бюдже ті на відповідний рік.

  3: Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям щороку до 15 січня і 15 липня подавати Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції інформацію про хід виконання Програми.

  4. Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції:

  • разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, установами, організа ціями, представниками об'єднань підприємців та інвесторів розробити і подати до 15 квітня 2002 р. Кабінетові Міністрів України проект плану заходів щодо виконання Програми;
  • здійснювати контроль за виконанням Програми і кожні півроку протягом місяця, що настає за звіт ним періодом, інформувати Кабінет Міністрів України про стан справ.

  Прем'єр-міністр України А. КІНАХ ЗАТВЕРДЖЕНО

  постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. N1801

  ПРОГРАМА розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки

  Актуальним завданням держави є активізація інвестиційної діяльності та значне нарощування обсягів інвестицій. Збільшення притоку інвестицій є пріоритетним напрямом діяльності центральних органів вико­ навчої влади.

  Ця Програма ґрунтується на положеннях Послань Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки" і "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році", Указів Президента України від 22 лютого 2001 p . N 108 "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України" і від 12 липня 2001 p . N 512 "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні", Концепції регулювання інве­ стиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженої постановою Кабінету Мініс­трів України від 1 червня 1995 р. N 384.

  І. Сучасний стан інвестиційної діяльності

  Результатом економічних перетворень стало пожвавлення інвестиційної діяльності. З 1998 року темпи зростання інвестицій почали випереджати темпи зростання валового внутрішнього продукту та промисло­ вого виробництва.

  Позитивну роль у розширенні обсягів інвестицій в українську економіку відіграли перехід з 1999 року до грошової приватизації та створення системи стимулювання розвитку малого підприємництва; зниження по­даткового навантаження на товаровиробника, запровадження фіксованого сільськогосподарського податку; створення мережі спеціальних економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльнос­ ті; скорочення немонетарних розрахунків і платежів.

  У результаті в 2000 році обсяг інвестицій в основний капітал досяг 23630 млн. гривень, що у 1,9 раза бі­льше, ніж у 1997 році (у порівнянних цінах - на 18,5 відсотка).

  Іноземні інвестиції надходять в Україну поки що в недостатньому обсязі.

  Загальний обсяг надходження прямих іноземних інвестицій у країну незначний - на 1 жовтня 2001 р. він становив 4194 млн. доларів США, або лише 85 доларів США на одного жителя України. У цілому іноземні інвестиції надійшли з 112 країн світу. Найвагоміший внесок зробили такі країни, як США (16,8 відсотка), Кіпр (9,5 відсотка), Нідерланди (8,8 відсотка), Великобританія (8,7 відсотка), Росія (7 відсотків), Німеччина (6,3 відсотка).

  -25-

  Інвестиційно привабливими стали такі види економічної діяльності, як харчова промисловість та пере­робка сільськогосподарських продуктів, оптова торгівля і посередництво в торгівлі, фінансова діяльність, машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія та обробка металу, виробництво ко­ ксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива, науково-технологічна та інноваційна діяльність, туризм (розвиток готельної інфраструктури).

  Криза 1998 року, яка охопила фінансові та фондові ринки світу, позначилася й на українському ринку цінних паперів, унаслідок чого уповільнилися темпи розвитку інфраструктури ринку.

  II . Проблеми активізації інвестиційної діяльності

  Для активізації інвестиційної діяльності слід:

  • знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність від повідного законодавства;
  • усунути неоднозначність трактування нормативно-правових актів та завершити судову реформу;
  • удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;
  • завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність та прозорість у прийнятті рішень ор ганами влади і в результаті подолати бюрократизм та прояви корупці